Чому в Україні 5 біосферних заповідників, але 8 біосферних резерватів? Яка різниця між цими об’єктами природно-заповідного фонду? Розпитали заступника начальника відділу науково-дослідної роботи Карпатського біосферного заповідника Василя Покиньчереду.
Як стати резерватом
Біосферні заповідники в Україні почали створювати з 1992 року. До 1995 їхня основна мета відповідала меті біосферних резерватів ЮНЕСКО, започаткованих у 1970-х: зберігати еталони всіх біомів біосфери (екосистем глобального масштабу) і спостерігати, як цей еталон розвивається.
На той час в Україні було 4 біосферні заповідники: «Асканія-Нова», Дунайський, Карпатський і Чорноморський, вони відповідали статусу резервату ЮНЕСКО. Однак 1995 року було прийнято Севільську стратегію для біосферних резерватів ЮНЕСКО, яка змінила концепцію біосферних резерватів: якщо раніше територія призначалася суто для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття, то тепер ставала місцем реалізації концепції сталого розвитку.
Тобто біосферні резервати це – комплексні території, що включають природоохоронні (природно-заповідні) території, населені пункти з традиційним землекористуванням та змінені або деградовані екосистеми, які можна відновити до стану, близького до природного.
Відповідно, щоб біосферний заповідник набув статусу біосферного резервату, він має включати транзитну територію. Нині законодавство України не знає терміна “транзитна територія”, тому біосферні резервати ЮНЕСКО поділяються на “старі” (створені до 1995 року) і “нові”, які вже мають транзитну територію.
Згідно до вимог ЮНЕСКО, старі біосферні резервати на початку 2000-х мали або трансформуватися, або їх би виключили з міжнародної мережі. Нині в Україні 5 біосферних заповідників (2016 року додався Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник), але 8 біосферних резерватів, адже кілька національних парків мають статус резерватів.
Це перелік усіх біосферних резерватів ЮНЕСКО в Україні:
- Біосферний заповідник імені Ф. Е. Фальц-Фейна НААН України (“Аксанія-Нова”);
- Дунайський біосферний заповідник НАН України як частина транскордонного українсько-румунського біосферного резервату "Дельта Дунаю";
- Чорноморський біосферний резерват;
- Карпатський біосферний резерват;
- Українська частина транскордонного українсько-польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати" (Ужанський НПП і регіональний ландшафтний парк “Надсянський”);
- Деснянський біосферний резерват;
- Українська частина транскордонного українсько-польсько-білоруського біосферного резервату "Західне Полісся" (Шацький НПП);
- Українська частина транскордонного українсько-польського біосферного резервату "Розточчя" (природний заповідник “Розточчя”, Яворівський національний природний парк, регіональний ландшафтний парк “Равське Розточчя”).
© wownature.in.ua
Транзитна територія
Мета біосферного резервату на транзитній території — зробити так, щоб господарська діяльність там проходила на засадах сталого розвитку. Тобто змінити підходи в природокористуванні так, щоб воно могло тривати на цій території безкінечно, каже Василь Покиньчереда. Наприклад, якщо йдеться про користування лісом, то його можна брати, не перевищуючи щорічного приросту.
У цьому зацікавлене й місцеве населення, якщо мислить перспективно. Так, при суцільних рубках лісова екосистема відновлюється набагато повільніше, ніж при вибіркових. Якщо ліс вирубують суцільно, зникає біологічне різноманіття і екосистемні послуги стають недоступними на десятки років (як-от дрова, ділова деревина, чиста питна вода, звичний мікроклімат, лісові ягоди, гриби).
© wownature.in.ua
Кейс Карпатського біосферного заповідника
Набуття статусу “біосферного резервату” справа непроста. Розповімо на прикладі Карпатського біосферного заповідника.
Він існує з 1986 року, тому з початку 2000-х теж постав перед завданням оновлюватися. ЮНЕСКО періодично нагадувало заповіднику, що він не відповідає критеріям біорезервату. 2015 року Карпатський біосферний заповідник вирішив оновити свій статус і створив транзитну територію.
Нині Карпатський біосферний заповідник займає третину Карпатського біосферного резервату ЮНЕСКО, а ⅔ — транзитна територія: 14 населених пунктів, лісові масиви, полонини.
Тепер завдання резервату на транзитній території — організувати сталий розвиток. Через законодавчу лакуну та відсутність подібного досвіду в Україні, воно є складним. Парк вивчає досвід резерватів країн-партнерок, як організувати роботу на транзитній території.
Інші наші матеріали про природно-заповідний фонд читайте на фб-сторінці проєкту.