Євгенію Довгалюку 35 років. Каже, йому пощастило вже в 35 зайнятися справою, яка робить його максимально щасливим. Почалося все з того, що у 2019 році Євгеній придбав будинок, здійснивши дитячу мрію — жити біля озера. Тепер це місце стало Центром вивчення і збереження природи, культури й архітектури «Озеро Супій», і воно приваблює туристів, митців і волонтерів. Як можна без спеціальної освіти досліджувати природу, розвивати туризм і насолоджуватися життям — у нашому матеріалі.
Вивчати природу без біофаку
Євгеній жив у Києві та шукав будинок неподалік столиці. Враховував 3 параметри:
- асфальтна дорога до будинку;
- придатний для життя стан будівлі;
- фізичний вихід до води.
Об’їздив приблизно 10 локацій і зупинився на озері Супій, у селі Червоне Заріччя Яготинського району, де сходяться Київська, Чернігівська, Черкаська та Полтавська області. Це будинок 1960 року, він має 60 кв. м площі. Зараз активіст живе там:
Є парадокс назви, тому що Супій це не озеро, а річка, але в 1960-х тут будували супійську осушувальну систему, дамби — і за рахунок цих дамб утворилося 3 озера вздовж течії річки Супій: Малий Супій 1, Малий Супій 2 і Великий Супій. Ми знаходимося на озері Малий Супій 2.
© Оля Лікунова
© Андрій Орлов
Під час карантину COVID-19, навесні 2020 року, Євгеній побачив, як на це озеро сідає з пів сотні диких лебедів:
Я був дуже здивований їхньою кількістю — просто все небо в птахах. Почав досліджувати це місце — так народився Центр вивчення і збереження природи, культури й архітектури «Озеро Супій» (Євгеній заснував громадську організацію «СЕЙВ ЕНД ЕКСПЛОР», щоб мати статус юридичної особи та розширити коло можливостей для центру. — ред.).
© Андрій Орлов
Щоб досліджувати довкілля, необов’язково мати спеціальну освіту: у світі набуває поширення громадянська наука (citizens science). Євгеній пояснює: вважається, що людина, яка, наприклад, закінчила фізмат, для розв’язання завдання обере одну з формул, яку вивчила в інституті. У громадянській науці, де людина без освіти розв’язує завдання, вона може або взагалі не впоратися — що відбувається частіше — або вигадати геть новий спосіб. На його думку, так відбувається маленька еволюція, коли людина щось винаходить, придумує:
Це основна цінність громадянської науки, я оцінив цей напрям. Коли проаналізував своє дитинство, життя, то зрозумів, що досліджувати природу, спостерігати за нею мені дійсно подобається, це мій особистий фан. Маючи бажання досліджувати природу, я почав думати, у кого можу цього навчитися. Найперше мені спав на думку фонд дикої природи (WWF — Всесвітній фонд природи — міжнародна неурядова організація, що займається збереженням природи, дослідженнями та відновленням природного середовища. — ред.).
На зустрічі представники фонду розповіли про інвентаризацію природи, і Євгеній це почав робити: обстежує 2 гектари від свого дому до озера:
Узимку раз на день, а влітку двічі обходжу територію, фіксую флору і фауну. Я вже знаю, куди мені йти в яку пору року: під сухим пеньком наприкінці червня буде ужик із малюками, у середині липня там з’явиться жук-олень; наприкінці травня на дорозі, яку я називаю черепашою тропою, вилізуть із боліт черепашки, щоб класти яйця. Коли я там ходжу, то можу помітити й інші види, нові. У мене є собака, і так ми гуляємо з фотоапаратом.
© Оля Лікунова
© Оля Лікунова
© Оля Лікунова
Активісту вдалося інвентаризувати на своїй ділянці по 180 з гаком видів флори і фауни. Зокрема він сфотографував 12 видів Червоної книги України, які тут раніше не фіксували (наприклад, жука-оленя, жука-носорога, синявцевого метелика). Результати інвентаризації він щорічно видає окремою книгою.
Як iNaturalist допомагає українським науковцям
Позаяк Євгеній не має спеціальної освіти, розпізнавати види живого йому допомагає додаток iNaturalist, продукт National Geographic Society.
Додаток доступний і на десктопі, і на смартфоні. Він є доволі простим, каже Євгеній: фотографуєш, завантажуєш, а додаток визначає, що на фото (точно або приблизно). Цей знімок потрапляє в мережу зі статусом «фото». Далі науковець із будь-якої точки світу заходить на це фото й підтверджує чи спростовує назву виду, який було обрано при завантаженні. І тоді це фото отримує дослідницький статус, опиняється на мапі планети, і будь-який дослідник бачить, що скажімо, певна орхідея трапляється в Іспанії, Чилі, Австралії і ось в Україні. Здавалося б, це просто фото, але на основі них можна суттєво спростити дослідження флори й фауни.
Цю думку Євгенія підтверджує досвід його друзів, науковців Пирятинського національного парку: у 2022 році на платформу iNaturalist вони завантажили близько 2000 фотоспостережень за об’єктами флори та фауни.
© Пирятинський НПП
© Пирятинський НПП
© Пирятинський НПП
Євгеній розповів про розмову з науковцями Пирятинського нацпарку про iNaturalist:
За обідом я чув класні відгуки науковців про додаток, який їм допоміг визначити більш як сто видів флори і фауни, у яких вони не були спеціалістами. Скажімо, орнітолог може сфотографувати метелика на смартфон — і не потрібно викликати ентомолога і всіх інших науковців. Завантажуєш фото в додаток — й отримуєш підтвердження назви виду від науковців з усього світу.
Цікаво, що не обов’язково фотографувати дику природу: можна зазнимкувати, скажімо, кущ під будинком (і позначити це в додатку). Навіть такі спостереження, не в диких умовах, каже Євгеній, дають усвідомлення, як у природі все пов’язано:
Ми, люди, дуже прив’язані до екосистеми, ми не є головним видом на планеті. Біля мого озера лежить старий пеньок, у ньому відкладає яйця жук-олень. І якщо немає такої деревини, то жуку важко розмножуватися — через це і є проблема популяції. А в яйцях жука-оленя кладе яйця сколія, це комаха, схожа на осу. Тобто якщо не буде пня, то не буде ні жука-оленя, ні сколії.
Євгеній вбачає перспективу таких досліджень як альтернативи полювання:
Раніше було круто мати зброю і пристрелити качку, тримати її за шию і фотографуватися, а зараз круто з-за кущів сфотографувати велику кількість видів. Коли я завантажую фото, то не знаю, хто їх використовує. Щоб уберегти тварин від браконьєрів і мисливців, не викладаю фото в режимі реального часу.
Активіст називає дослідження природи поки непопулярною темою в Україні; тому, каже, тут кожна комунікація і симпатія максимально цінні:
Такі стосунки в нас склалися з працівниками Пирятинського парку, і я дуже хотів би мати таких друзів в усіх національних парках. Люди, які там працюють, за замовчуванням люблять природу. Неможливо там працювати, якщо тобі це не подобається.
Не тільки інвентаризація. Волонтери
Нині центр розвиває такі взаємопов’язані напрями: громадянську науку, мистецьку резиденцію, спостереження за птахами, волонтерство, медіаконтент, магазин, локальні тури, партнерство з освітянами.
Євгеній розповів про кілька напрямів, які може розвивати природоохоронна установа, щоб залучати туристів:
Мистецькі резиденції цікаві передусім морально: коли людина приїжджає у якесь місце, яке має надихнути її на створення нового — через подорож, нову енергію навколо. У мене є будівля на території, у яку приїжджатимуть митці — українські і світові — для створення нових ідей і реалізації цих ідей тут, на місці.
Крім роботи з митцями, Євгеній планує тісно працювати з волонтерами. Тепер вони зупиняються в нього вдома; однак цього року активіст хоче добудувати гостьову будівлю — Будинок волонтера, де одночасно зможе приймати 8 людей:
Біля будинку є господарська будівля — я забрав там внутрішні стіни, замінив перекриття даху, поклав дерев’яну підлогу. Там уже є вікна, двері, підведена вода, газ, відремонтована підлога, половина приміщення вже обшита всередин. Я маю вже 500+ запитів приїхати до нас на територію допомогти, подосліджувати, вивчати.
Волонтери на Супої займаються різними активностями: інвентаризують і фотографують природу, досліджують птахів, фарбують паркан. Назар з Івано-Франківська, який у своєму місті організовує забіги, коли приїхав до Євгенія, то вперше оббіг Супій, завантажив трек у Strava (мобільний застосунок для відстеження спортивної активності через GPS) — вийшло майже 11 кілометрів. Й отаке волонтерство може бути. Наступний план Євгенія для роботи з волонтерами — побудувати пірс, щоби було зручно влітку виходити на воду.
© Михайло Архірей
© Ілля Шевченко
Євгеній розповідає, що раніше працював у великій компанії, називає своє життя до Супою дуже динамічним, бо керував відділом логістики, займався перевезенням вантажів в Україні та за кордоном, мав 700–800 подій на місяць, часто ці події були непрогнозовані через аварії, проходження кордонів тощо:
Я зрозумів, що коли ти в супердинаміці знаходишся і не встигаєш узагалі зрозуміти, хто ти й що тут робиш, — це життя. І коли сидиш нога на ногу на ґанку із чаєм і розглядаєш популяцію жовтоногого мартина на плавучому острові — це також життя. І зрозумів, що slow life — це прикольно (з англ. сповільнене життя. — ред). Поки я зупинився на цьому, мені це приносить задоволення. Зупинятися і просто підіймати голову в небо важливо й цінно, і для цього в нас усього достатньо.
У гонитві за грошима цього досягнути непросто. Волонтерство ж дає таку можливість:
Мені здається, що самі результати сильно магічніші виходять, коли мотивацією не є гроші, а щось інше. Тоді є інші відчуття, інші бажання.
Зібрати 10 тисяч гривень за 12 годин. Сила якісного контенту
Волонтери, доброчинці здебільшого знаходять Євгенія в соцмережах. За сторінкою Супою в інстаграмі стежить майже 8 тисяч людей, його підтримують на патреоні (щомісячно це 470 доларів; проєкту 3 роки й зараз він дотується наполовину). Активіст витрачає мінімум 2 години на день на роботу із соцмережами: постить якісні фото й відео, розповідає про неспішне життя на ютубі, ділиться відкриттями, показує історії співпраці та говорить про потреби проєкту. Так, нещодавно йому вдалося за 12 годин закрити збір на катамаран, з якого він зробить плавучий острів — щоб спостерігати за птахами на воді. Тут можна подивитися, як Євгенію це вдалося.
© Олександр Лавров
Соціальні мережі, каже Євгеній, тому й називаються соціальними, бо вони об’єднують соціум:
Людина дедалі більше витрачає часу для досліджень у соцмережах. Я аналізую свій досвід: де гарніша, якісніша картинка, там мені цікавіше розглядати. Якщо обиратиму черевики, то ймовірніше оберу ті, де якісніше фото. Для бізнесу, який щось продає, логічно та звично робити якісні фото.
Охорона й дослідження природи не є бізнесом, але має аудиторію і велику потребу в залученні людей:
Чим більше людей буде розуміти важливість охорони й дослідження дикої природи, то успішнішою буде ця справа. І якщо там буде якісний контент, це буде підключати більшу кількість людей, більше зацікавлених буде за цим спостерігати. Було б класно, якби праця природоохоронців була гідно оцінена, а парки ділилися своїми успіхами з іншими парками й людьми загалом.
Євгеній мріє об’їздити всі національні парки України та популяризувати їх. Стежить за об’єктами природно-заповідного фонду у соцмережах, шукає можливості для співпраці. Також спостерігає за роботою об’єктів США, Іспанії, Великої Британії. Каже, видно, що там проводять велику роботу над створенням саме якісного контенту — наймаючи окремі команди, залучаючи волонтерів. Скрізь є акцент на якісні фото природи.
Це список улюбленців Євгенія:
- Вірунга: національний парк на території Демократичної Республіки Конго
- National Park Service: федеральне агентство, яке управляє всіма національними парками США
- Національний парк Denali (США)
- Національний парк Canyonlands (США)
З українських проєктів Євгеній захоплюється парком природи «Беремицьке»:
Це класна модель, яку можна зичити всім нацпаркам: у них хороший підхід до маркетингу, вони класно описують свої події. Парки ж часто соромляться хвалитися своїми успіхами, подіями, а їм слід розповідати про це, розповідати історію.
Рецепт туристичної привабливості від Євгенія Довгалюка
Євгеній помітив, що іноземні парки заробляють на додаткових програмах, продаючи мерч, організовуючи тури, запрошуючи на проживання у свої готелі. Американська державна програма National Park Service об’єднує бізнес, який працює на території національних парків: продає сувеніри, фастфуд. Частину вторгованих коштів інвестують у парки. І всі задоволені: туристи залюбки подорожують своєю країною, а парки можуть розвиватися:
Якщо я їду в парк, я б хотів бачити фото умов проживання, фото їжі, тури, куди піти. Поподорожував світом, був користувачем міжнародного туризму. 90 % моїх турів були описані зрозумілою для мене мовою. Коли я перебував у Шрі-Ланці, Таїланді, і турагенція розповідала мені англійською про тур — це працювало. Тобто перше, як привабити туриста, — розповідати про себе англійською, навіть якщо переклад зроблено через гугл-транслейт.
Міжнародному туристу потрібен сервіс і переклад зрозумілою мовою, щоб він усвідомлював, куди їде й що отримає, вважає активіст:
До повномасштабної війни Київ був у топі міст, які потрібно відвідати. Щойно війна закінчиться, тут будуть натовпи туристів, і нам це треба використати. Не треба вважати, що тур до Ейфелевої вежі цінніший за тур до болота Вінницької області: на кожну цінність є свій турист, але треба розповідати про такі можливості — усіма можливими інструментами.
І першим із них Євгеній називає гугл-карти, де кожна установа може нанести свої локації, дати коротку інформацію українською та англійською мовами, тож відвідувачі зможуть визначити, де вони є і зв’язатися з персоналом. Так, Євгеній робить експедиції Київщиною в пошуках туристичних атракцій, шукає забуті або маловідомі місця (будівлі, парки, ліси, церкви, пам’ятники):
Хочу додати об’єкти, яких на карті зараз немає. Я знайшов дерев’яну церкву, про яку ніхто ніде не говорив, у селі на двісті людей. Ми її зняли гарно зняли з неба, завантажили.
Він планує запрошувати туристів увесь рік:
Узимку Супій замерзає, на ньому можна кататися, дерев’яні церкви такі само прекрасні, квадратний ліс без листя, але так само диво. Попит на подорожі є завжди. Український турист взимку їде грітися, а йому можна запропонувати щось біля пічки з дровами цікаве — і це теж матиме успіх.
© Оля Лікунова
Згодом Євгеній планує організовувати тури з обідом, проживанням прямо з київського вокзалу. Тому зацікавлений у розвитку туристичної інфраструктури свого регіону: підтримує місцеві громади, популяризує локацію, купує в місцевих магазинах будматеріали, щоб зробити багатшою місцеву громаду. Жодного негативу, каже, наразі не отримав, від влади в тому числі:
Я привезу туристів у місцевий кейтеринг, хай і гірший за якістю — і це буде мій йому кредит довіри, бо із часом він ставатиме кращим. Більшість туристів розраховує на все готове, це їм і треба дати.
Для розвитку проєкту активіст також бере участь у грантових програмах. Так, Центр вивчення і збереження природи, культури й архітектури «Озеро Супій» переміг у конкурсі USAID з проєктом малої архітектурної форми — вежі для бьордвотчингу. Його мала втілити агенція просторового розвитку ZVIDSY, однак через повномасштабне вторгнення РФ в Україну проєкт призупинився.
Цього року Євгеній планує:
- видати 4 книги (макрофото природи Супою, археологічні знахідки регіону, туристичні локації та книжку про яготинців),
- добудувати будинок волонтера;
- провести великий день спостереження за птахами з українськими бьордвотчерами (World Migratory Bird Day);
- облаштувати пірс;
- зробити 4 експедиції Супоєм — дослідити розвиток жовтоногого мартина на плавучих островах;
- завантажити в додаток Alltrails 9 маршрутів регіоном (піші — до 5 км, вело — до 30 км, авто — до 100 км);
- проводити інвентаризацію природи;
- облаштовувати бібліотеку (це буде окремий будинок, мистецька резиденція для дослідження України, бо саме такі книжки збирає Євгеній — про природу, культуру та архітектуру);
- планує спілкуватися зі студентами про туризм, екологію, сталий розвиток і багато говорити про проєкт загалом (щоби популяризувати його та відкривати нові сенси для себе).
Життя Євгенія не зупинилося після звільнення з великої компанії. У нього багато планів, ідей, які наповнюють життя сенсом та дозволяють рухатися в комфортному темпі, щоб якісно проживати кожну мить:
Коли ти на ногах з’їдаєш бургер чи шаурму, то отримуєш енергію; але ти не живеш свого життя, яке відбувається тут і зараз. Натомість італійці придумали слоу фуд — коли ти розумієш, що ти їси, що із чим поєднується, отримуєш від цього задоволення. Це ж можна сказати і про життя взагалі.