Відчути себе мурахою: каміння та ліси Вижницького національного парку. Експедиція Євгенія Довгалюка

Четвертим національним природним парком, який відвідав у січні 2024 мандрівник Євгеній Довгалюк у компанії Олександра Лаврова та Ігоря Вєтохіна, став Вижницький парк у Чернівецькій області. Поки команда готує відео, читайте про зимовий бьордвочинг, величезне каміння, мінеральні джерела та підйоми в Буковинські Карпати.

Про дорогу

Євгеній: дорога до Берегомету хороша, стан траси класний. З Києва ми їхали годин дев’ять, але якщо плануєте подорож під час війни, зверніть увагу на правила в’їзду в прикордонну зону.

Про житло

Євгеній: під час цієї поїздки надворі була мінусова температура, і в приміщенні не було дуже тепло. Ми жили в будинку, який парк переобладнав із літнього. У спальнях, душі були обігрівачі, у загальній кімнаті — мангал. Водночас у парку планують здавати інший будинок, зі зрубу. От він буде теплішим.

Будинок, який ми орендували, коштував 1200 грн за добу. Навколо вже давно розвивається туризм, тому в регіоні ціни вищі, але, відповідно, й умови кращі. Слід розуміти, що політика парку тільки-но почала змінюватися в бік розвитку зимового відпочинку, а це потребує більших інвестицій для будівництва.

Працівники парку стежать за туристичними тенденціями регіону, аналізують досвід локального бізнесу. Це хороший підхід, бо так можна збільшити потік туристів до об’єктів установи.

Про харчування

Євгеній: цей регіон приймає туристів увесь рік, заклади працюють. Куштували традиційну кухню, вона смачна. Мені подобається, як на Заході України готують м’ясо: люблю, коли воно вже прямо розвалюється.

Наші витрати на людину становили близько 250 грн: це міг бути класний гуляш, гречка, салат. Порції великі. Ми харчувалися у двох закладах у центрі Берегомету, у більшості готельних комплексів є ресторани.

Про природу

Євгеній: я мало подорожував Карпатами, тому все, що я бачив, було супернезвично. Нам пощастило мати сонячний підйом у гори. Коли ми піднялись, був невеликий плюс, сніг зависав на гілках через вологу, усі дерева навколо були білі — це класна окрема ситуація.

Наступного ранку був туман, а гори в тумані — це кайф. Мені сподобалися великі відстані між локаціями: довжина піших маршрутів до вершин Великий Стіжок і Малий Стіжок — від 4 до 8 кілометрів. Вдячні дуже працівникам національного парку, які нам усе показали та розповіли! У парку нас тепло прийняли, Іванна Татарчук, Ілля Сорокан супроводжували нас в усі точки, без них ми б точно так багато не встигли. Сергій Галущенко показав місця, звідки спостерігає за птахами, окрема дяка! 

Треба бути готовим ходити, хоч і не обов’язково з рюкзаком: можна лишити речі в Берегометі. З наметом теж зручно, бо є обладнані місця та багато джерел. Ми йшли вздовж притоки Черемошу, я пробував ту воду, а ще з джерел — і це було завжди смачно.

Одне із джерел мало воду із залізом та іншими мікроелементами, які разом створили дуже особливий смак. Можна було не брати із собою пляшку води, а під’їдати сніг по дорозі, зачерпувати джерельну воду рукою — я так і робив, і тому в мене не було дефіциту води взагалі.

Що дивитися, крім природи

Олександр: деколи на території національних парків можна побачити пам’ятки історії. Тут я більше орієнтувався на природу, але дізнався, що на перевалі Німчич бували представники української інтелігенції, наші класики — Іван Франко, Леся Українка, Юрій Федькович. Це цікаво дослідити.

Що особливо сподобалося

Євгеній: мене вразило каміння! Якби мені хтось показав фото звідти і спитав локацію, я б подумав, що то Японія. Коли я бачу на фото ліси, які ростуть із каміння, то вже хочу туди. Але що в Україні є таке Протяте каміння, Соколине око — я про це не знав, мало бачив про них інформації. Я був здивований, коли побачив ці скелі (Протяте каміння, Соколине око — ці об’єкти перебувають на етапі входження в зону національного парку. –Ред.).

В Україні є безліч локацій, які недостатньо багато і якісно відфотографовані, тому ми про них мало знаємо. Одне із завдань нашої експедиції — показати такі локації. По суті, це просто каміння і дерева, але вони такі масштабні, а шлях до них такий цікавий!

Олександр: і коли я вперше потрапив у Вижницький, і тепер я зауважив, що тут чітко видно, як починаються гори. На відео ми це теж побачимо: іде рівнина, і різко починаються гори; це ніби ворота в Буковинські Карпати.

Ще мене вразило — влітку багато саламандр, особливо після дощів. А в дирекції Вижницького національного природного парку є велика штучна саламандра, і вона дуже схожа на справжню!

Коли варто їхати у Вижницький національний природний парк

Євгеній: природа крута в будь-яку пору. Влітку само собою; восени жовті дерева мають виглядати казково між цього каміння; навесні, коли листя ще не піднялося, хочу побачити квіти між деревами; а взимку не жарко йти, ще й немає комах.

Про новий досвід

Євгеній: коли йдеш між великого каміння, величезних дерев, відчуваєш себе супермаленьким. Бо все каміння величезне; це дуже нетипова для мене картинка.

Відчути себе мурахою між величезних скель і каміння — це мій новий і казковий досвід у Вижницькому національному парку.

Про бьордвочинг

Ігор: погода в подорожі була не дуже пташна, ми побачили небагато птахів. Із цікавого — пронурок у с. Виженка на однойменній річці, папуга Крамера в Чернівцях дорогою додому. Думаю, у цей парк «на птахів» краще приїжджати навесні і влітку, коли й погода краще, і птахів більше.

У парку працюють досвідчені науковці, вони можуть підказати локації для спостереження. Сергій Галущенко, орнітолог, якісно дослідив територію нацпарку і знайшов не одну сову довгохвосту — рідкісного червонокнижного птаха для України.

Нині в парку немає орнітологічної стежки, однак є багато рекреаційних зон, які можуть додати комфорту під час стаціонарного або маршрутного спостереження за птахами.

Стежте за нашими сторінками в соцмережах, щоб не пропустити нових експедицій! Про поїздку Євгенія Довгалюка до Шацького національного парку читайте тут, а до "Холодного Яру" ось тут.