А де ці національні парки? Та туди ж не доїхати! Що там цікавого? Нагадайте влітку!
Довкола подорожей національними природними парками України є багато упереджень. Щоб їх спростувати, ми вирішили поспілкуватися з людьми, які обирають національні природні парки для мандрівок.
Наша сьогоднішня співрозмовниця — Лариса Осипенко, студентка Луганського національного університету ім. Т. Шевченка, майбутня екологиня. Лариса вже має освіту біолога, а нині визначається із темою магістерської дисертації. Часто їздить у національні природні парки та заповідники як ековолонтерка. З Ларисою ми познайомилися на сторінці проєкту wownature в інстаграмі.
У яких національних парках і заповідниках ви вже бували? Що там робили?
Я була в Луганському та Древлянському природних заповідниках, у Голосіївському, Пирятинському, Слобожанському, Нижньосульському національному парках, у Міжрічинському ландшафтному парку.
У Слобожанському парку почався мій досвід ековолонтерства восени 2019 року, під час обліку бобрів. Бобрів ми не побачили, але я не розчарувалася, бо розумію, що тварини ховаються від людей. Для обліку нам було достатньо їхніх слідів. Я познайомилася з багатьма людьми, зберігаю контакти зі співробітниками парку, знайшла друзів. Ековолонтерство — це шикарна можливість для досвіду та професійного майбутнього.
Також брала участь у волонтерських проєктах за кордоном, у Литві.
Як природоохоронні установи працюють у Литві?
За кордоном мені було більш зрозуміло, де починається національний парк. Це важливо, коли є межа й людина розуміє, що перебуває не просто на природі, а на території з особливим режимом доступу. Там не можна поводитися так, як тобі хочеться: кататися на джипі, сходити зі стежки, бо кожен крок впливає на природу, якщо це заповідна територія. Важливо, щоби були стенди, які пояснюють, що ти є в національному парку.
Зручно, коли система заповідних територій має зрозумілу структуру: ти можеш перейти з одного сайту на інші, спланувати маршрут за онлайн-картами, побачити місця кемпінгу. Хочеться, щоби в Україні теж були маршрути між різними парками, більше екостежок, інформаційних матеріалів, якісних сайтів.
До яких проєктів ви ще долучалися в українських установах?
На початку листопада я 2023 допомагала збирати матеріал для наукової роботи аспіранту Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. Ми здійснювали моніторинг теріофауни (ссавців) у Нижньосульському національному природному парку. Нам допомогли з дослідженнями співробітники парку — Олександр Савицький і Микола Клєстов.
Ще мені пощастило побувати у відділенні Луганського природного заповідника, «Стрільцівському степу». Там ми спостерігали бабака степового. Це ж надзвичайно цікаво — побачити тварину із Червоної книги України в її природних умовах! Ти розумієш, що можеш її і не побачити, але якщо щастить — це момент захвату. Якщо ж ні, це нічого: приїдеш наступного разу. На наші природоохоронні території можна приїжджати кожен сезон, навіть по кілька разів щосезону. Це стільки перспектив!
Тобто для вас подорож до національного парку — це пригода на весь рік?
Я часто їжджу з туристичним клубом «Добре поїхали». Вони організовують поїздки по природоохоронних територіях і пропагують серед людей туризм без обмежень у сезонах.
Наприклад, у Міжрічинському ландшафтному парку ми навесні дивилися, як цвітуть ефемероїди, тобто первоцвіти. Коли ще немає зелені, можна побачити більше слідів тварин, наприклад, нори тварин, які ще не сховалися за густою травою. Влітку — зрозуміло: гарно, тепло, красиво. А восени — зовсім інші фарби; цікаво спостерігати, як тварини готуються до зими.
Ви завжди подорожуєте організованою групою, з турклубами?
Декуди самій доїхати справді важко, машини в мене немає. Наприклад, у мене є бажання поїхати в нацпарк «Прип’ять-Стохід», але дивлюся на карту й розумію, що організованою поїздкою туди дістатися легше, бо далеко добиратися. У такі місця дійсно ліпше їхати в теплий сезон, коли довгий світловий день. Мало де є можливість заночувати, парки рідко освітлюються.
Які українські природоохоронці вас надихають?
Мене надихають активні люди, які намагаються щось зробити в рамках своїх можливостей на тому місці, де вони живуть. Коли добудують будинок волонтера на Супої (проєкт дослідження природи, історії та архітектури довкола озера Супій на Київщині, започаткував Євгеній Довгалюк — ред.), поїду волонтерити туди.
Це приватна ініціатива, яка розказує про красу нашої природи, показує шлях, як її потрібно досліджувати. Євгеній вивчив біорізноманіття на своїй ділянці, усі рослини, тварин. Він класно про це розповідає, і він настільки заряджений!
Крім того, він робить шикарний контент із національних парків: і я розумію, що треба в поїздці завжди щось знімати — і показувати людям. Хтось побачить і теж захоче поїхати в національний парк.
А чому варто їхати в національні парки, якщо можна обрати звичніші маршрути?
Можна, звичайно, піти в ресторан чи спа, але якщо погуляти по дикому лісу з науковому співробітником і дізнатися більше про нашу природу — це інший рівень досвіду. Навіть якщо людина не дотична до науки, не знає видів птахів або рослин, вона просто на один день порине в цю атмосферу.
Або ж багато українців їдуть на море, бо це знайома штука. Але навіть на морі можна відвідати національні парки, заповідники, які охороняють його екосистеми.
Коли я була на волонтерстві в Литві, то побачила, що люди з морських регіонів їдуть відвідати національний парк! Там відпочинок у національних парках надзвичайно пропагується.
Розкажіть більше про побачене в національних парках за кордоном.
В Аукштайтійському національному парку, де я була, дуже популярні байдаркові сплави. Місцеві жителі орієнтовані на туризм і на активний відпочинок. Вони за сезон заробляють собі на рік, і я ніколи в житті не бачила стільки байдарок! Це має мінімальний вплив на екологію та дає дохід громаді й установі завдяки додатковим екскурсіям.
У Литві мені вдалося потрапити на щорічний зліт представників усіх природоохоронних територій країни. Це як книжковий форум, тільки про парки. Я набрала там із кілограм інформаційних матеріалів!
Люди гуляють, беруть матеріали, бавляться в ігри. Можна дізнатися особливості конкретного національного парку, спланувати свій маршрут.
Завдяки цьому форуму я відвідала один заповідник, мені допомогли туди дістатися. Тобто це така платформа для нетворкінгу, фахівці між собою спілкуються. В Україні можна було б теж влаштовувати такі зустрічі.
Ви згадували багато установ, а куди б найбільше хотіли повернутися?
Я б знову поїхала в Луганську область, у «Стрільцівський степ». Степ у нас недооцінений, люди прагнуть його розорати. Якщо там нема городів, кажуть «земля гуляє». Тому для мене це був захват, коли йдеш полем ковили, а вона як море хвилюється.
Дуже цікаво спостерігати за бабаками, коли вони прокидаються, виходять із нірок і їх можна побачити з дітками. Плюс, рослинність у степу настільки різна! Я була вражена, як цвітуть дикі тюльпани.
Тюльпани в степу ще можна побачити в Донецькій області, у Краматорському регіональному ландшафтному парку. Там же я бачила вихід крейдяних порід — скелю заввишки понад 20 метрів, була вражена її красою. Був сонячний день, і ця скеля на фоні синього неба, ця білизна… Це неймовірно, коли виходиш на неї. Там можна знайти багато скам’янілостей, я знайшла теж камінчик, залишила на місці, бо вважаю, що такі знахідки неправильно брати із собою. Туди було зручно доїжджати з Краматорська, і саме місто таке красиве!
Ще мрію побувати в національному парку «Прип’ять-Стохід». Мене приваблює природа Волині, бо там багато тварин, птахів, зокрема глухарів.
Хай у який би парк я їхала, завжди знаю, що знайду для себе багато цікавого. Перед поїздкою дивлюся, що відрізняє цю природоохоронну територію від інших, які види рослин, тварин охороняє установа. Їх часто зображено на логотипах наших національних парків і заповідників, до речі. Розумію, що можу рідкісних тварин і не побачити, але усвідомлення, що в нас є цінні заповідні території, де проходять наукові дослідження — для мене важливе.