Національний парк «Кам’янська Січ», що на правому березі Дніпра на Херсонщині, Сили оборони України звільнили 11 листопада після 8 місяців окупації. Директора нацпарку, Сергія Скорика, росіяни були взяли в полон. Йому вдалося втекти, однак невдовзі він повернувся на Херсонщину, щоб допомагати місцевим мешканцям. Співробітники парку передавали СБУ інформацію про окупантів, ловили рибу для цивільних. Сергій розповів нам про те, як парк переніс окупацію та про особливі місця «Кам’янської Січі», які наснажують до боротьби.
Уцілів тільки принтер
Нацпарк «Кам’янська Січ» — це степи, понад 50 кілометрів берегової лінії Дніпра, місце охорони більш як 90 видів рідкісних тварин. Особливість парку — історичні пам’ятки. Територія охоплює пізньоскіфські городища з курганами, у XVIII столітті тут була козацька січ (тут функціонує відділення національного заповідника «Хортиця»), збереглися козацькі хрести та фрагменти козацьких споруд. Формально національний парк з’явився 2019 року; фактично ж він запрацював тільки з 2020. Станом на лютий 2022 року парк мав 2 автівки, катер, гумовий човен, електродвигун, акумулятори, тепловізор, квадрокоптер, офісні меблі. Після візиту «другої армії світу» там знову немає нічого, залишився тільки один принтер, який була вивезла бухгалтерка на безпечну територію.
Парк окупували 9 березня. 8 місяців він потерпав від російської окупації, а нині — від обстрілів із лівого берега Дніпра, куди ворожу армію прогнали українські солдати. Тепер територію деокуповано повністю, однак співробітники не мають доступу до більшої частини парку через обстріли та мінування.
Полон. «Треба боятися живих, а не мертвих»
25 лютого керівник парку Сергій Скорик потрапив у полон. Каже, окупанти мали на нього всі дані; підозрює, що їм хтось цю базу надав. Росіяни зразу забрали в нього телефон, тому він не міг зв’язатися з рідними. Природоохоронець пробув у полоні 7 днів:
Вони вважали, якщо я директор національного парку, значить — директор «нацистів». І в мене угрупування нацистів, озброєне, по формі.
Нині родина Сергія в безпеці, тому він не боїться розповідати про своє перебування в російському полоні. Здебільшого його та інших полонених тримали в актовій залі Каховської ГЕС, водили на допити. Часом, каже, замикали в холодній і брудній компресорній:
Нас двох там закрили разом із 30 трупами російських солдатів. Моя перша освіта медична: я розумію, що треба боятися живих, а не мертвих, тому був спокійним, та ще й зима була, не було аж такого смороду. А хлопцю, який був зі мною, трохи психіку під’їло.
Застосовували окупанти й інші тортури: виводили на дах ГЕС та силували стрибати — мовляв, так можна звільнитися. Сергій на це їм відповів:
Стрибнувши, я в кращому випадку залишуся інвалідом, не хочу бути обузою сім’ї, краще застрельте мене, якщо ви так уже хочете.
Сергій добре знав місцевість, де його утримували. І він використав цю перевагу, щоб утекти з полону:
Нас із хлопцями заставили копать окопи, а орки, які нас охороняли, сіли пити горілку. Я стрибнув у воду, переплив Північнокримський канал (канал, яким до 2014 року вода надходила з Каховської ГЕС до Криму. — Ред.) і вибрався на другий берег.
Сергій через села дістався до знайомих. Росіяни його розшукували, приходили до батьків:
Деякий час батьки думали, що я мертвий, потім їм передали, що все гаразд, і вони через три тижні приїхали до мене. Я більше всього переживав, що мама, тато, дружина, моя дворічна донечка не знали, де я.
Після втечі Сергія переховували рідні, знайомі, потім він і родина виїхали. Убезпечивши рідних, Сергій менш як за тиждень повернувся на Херсонщину, у «сіру» зону. Дистанційно координував роботу парку, допомагав одному з благодійних фондів доставляти гігієну, харчування на деокуповані території, евакуював людей.
Співробітники парку. Літопис природи та гасіння пожеж
Основна частина штату — це мешканці громади, де лежить парк. Деякі співробітники нацпарку «Кам’янська Січ» знаходяться на ще окупованій території, у своїх рідних містах, — Каховці, Новій Каховці. Сергій із ними на зв’язку. Однак здебільшого працівники перебувають на підконтрольній Україні території. Сергій має підозри щодо двох співробітників: нібито вони перейшли на бік окупантів. Каже, питання співпраці чи не-співпраці має кваліфікувати суд. Він же наказом припинив із цими людьми трудову діяльність і більше з ними не спілкується.
Під час окупації наукова робота тривала. Доки росіяни перед відступом не замінували територію парку, науковці вели літопис природи, фіксували сезонні зміни: де птахи побудували нові гнізда, де була міграція козуль, коли зацвіли первоцвіти тощо. Також працівники парку власними силами гасили пожежі: брали у фермера трактор із цистерною.
Співробітники здебільшого не виїжджали з Херсонщини. Допомагали ЗСУ: передавали координати техніки росіян, розміщення військових. Мали й сутичку з окупантами. Якраз виписували протокол браконьєру, коли під’їхали російські військові. Вони розірвали протокол і відпустили браконьєра, заборонили працівникам парку виходити на воду. Тоді якраз з’явилося багато охочих ловити рибу та продавати людям на окупованій території. Щоб уникнути спекуляції та підтримати місцевих мешканців, Сергій дозволив працівникам ловити рибу на території парку та роздавати її людям безоплатно:
Продуктів у місцевого населення не було, і я сказав хлопцям ловити й роздавати людям рибу. І вони це робили. Треба було спасати життя людей.
Дбаючи про життя працівників, директор парку сказав їм знищити свою форму: вона була оливкового кольору (тобто схожа на військову, а отже, могла викликати підозри окупантів).
Потім якось купимо, може, міністерство надасть. Нє — то будемо ходить у спортивних штанах на роботу. Потребуємо хоча б одного автомобіля типу «ниви», позашляховика, човна, бо більшість території парку — це вода, і на камерах чи пінопласті ми багато не зробимо.
У парку вже почали рахувати збитки: у середині жовтня завдяки супутниковому аналізу визначили, що вигоріло майже 635 гектарів цінних ділянок, де зростали вразливі червонокнижні види. З 24 лютого до 18 жовтня пожежі знищили в межах парку рідкісні рослини, серед яких дрік скіфський (633 екземпляри), ковила шорстка (402), ковила волосиста (832), ковила Лессінга (2384), ковила українська (456). На початку грудня нацпарк відвідали українські природоохоронці з іноземними (можна подивитися з їхньої поїздки).
Показати росіянам прапор
Зараз можна перебувати тільки на тій території парку, де дозволяють військові, каже Сергій:
На території парку є історична пам’ятка — єдина незатоплена січ. Тут є могила кошового отамана Кості Гордієнка. У нас Пилип Орлик і Кость Гордієнко писали частково першу конституцію України. Тут багата енергетика. Заходиш — і легені зовсім по-іншому дихають, руки розправляються, енергетика волі.
На території нацпарку, каже Сергій, знаходиться найвищий флагшток у Херсонській області. Ще в травні він купив жовтого й синього атласу та пошив 20 маленьких стягів і великий — 9 на 6 метрів:
Я хотів підняти його наступного ж дня після визволення території, але військові не дозволили: бо з лівого берега такий стяг дуже буде видно, москалі просто обстріляють цю місцину, історичну пам’ятку.
Тому нині в парку майорить звичайний прапор, але там неодмінно з’явиться і найбільший стяг, який пошив Сергій.