Концепція біосферних резерватів розроблена Цільовою групою Програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (Man and Biosphere, МАB) в 1974 році.
Всесвітня мережа біосферних резерватів ЮНЕСКО була започаткована в 1976.
Всесвітня мережа біосферних резерватів є ключовим компонентом у меті МАB для досягнення стійкої рівноваги між часом конфліктуючими цілями збереження біологічного різноманіття, сприянням економічному розвитку і підтримкою пов'язаних з ними культурних цінностей. Біосферні резервати є об’єктами, де ця мета перевіряється, рафінується, демонструється і реалізується.
У 1983 році ЮНЕСКО та ЮНЕП (UNEP) було спільно організовано Перший Всесвітній конгрес біосферних резерватів в Мінську (Республіка Білорусь), у співпраці з FAO та МСОП (IUCN). А у 1984 році з’явився План дій для біосферних резерватів, який був офіційно схвалений Генеральною конференцією ЮНЕСКО та Радою керуючих ЮНЕП. З формуванням концепції сталого розвитку у вигляді Порядку денного на XXI століття і започаткуванням на Саміті Землі в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 року Конвенції про біорізноманіття, контекст, в якому біосферні резервати, суттєво змінився і зв'язок між збереженням біологічного різноманіття і потребами розвитку місцевих громад став центральним компонентом концепції біосферного резервату.
У 1991 році Виконавча рада ЮНЕСКО ухвалила рішення створити Консультативний комітет з біосферних резерватів, який оцінив ефективність Плану дій 1984 року і розробив Концепцію розвитку біосферних резерватів, Стратегію для біосферних резерватів і Статутні рамки (Положення) Всесвітньої мережі біосферних резерватів, обговорені на Міжнародній конференції з біосферних резерватів за участю близько 400 експертів з 102 країн та 15 міжнародних і регіональних організацій в м. Севілья (Іспанія) у березні 1995 року. Міжнародна координаційна рада МАВ-програми ЮНЕСКО на своїй 13-й сесії (12-16 червня 1995 року) остаточно схвалила Концепцію і Стратегію, що отримала назву "Севільська стратегія" і Статутні рамки.
КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ БІОСФЕРНИХ РЕЗЕРВАТІВ
Біосферними резерватами є "сухопутні, прибережні/морські території або їхнє поєднання, які є визнаними на міжнародному рівні в рамках МАВ-програми ЮНЕСКО".
Резервати подаються на розгляд ЮНЕСКО національними урядами. Кожний резерват повинен виконувати три функції, які доповнюють одна одну:
- функція збереження, щоб зберегти генетичні ресурси, види, екосистеми, ландшафти та культурну спадщину;
- функція розвитку, що сприятиме сталому соціально-економічному розвитку;
- та функція матеріально-технічного забезпечення для підтримання демонстраційних проєктів, екологічної освіти та тренінгів, а також досліджень та моніторингу в контексті реалізації місцевих, національних та глобальних проблем збереження природного довкілля та сталого розвитку.
Конструктивно кожний біосферний резерват повинен містити три елементи:
- одне або більше ядер, що є територіями під спеціальною охороною і де надійно зберігається біологічне різноманіття, проводиться моніторинг за мінімально порушеними екосистемами та здійснюються неруйнівні (екологічно безпечні) дослідження та інші маловпливові на природне середовище види природокористування (такі, як освіта);
- чітко визначена буферна зона, яка зазвичай оточує або прилягає до ядрової зони (зон) та використовується для узгодженої діяльності, включаючи екологічну освіту, рекреацію, екологічний туризм, а також для прикладних та фундаментальних досліджень;
- гнучка перехідна зона – зона, де може здійснюватись сільськогосподарська діяльність, існують поселення та інші види природокористування і де місцеві громади та організації з управління, науковці, неурядові організації, культурні групи населення, ті, хто економічно заінтересований, та інші групи населення співпрацюють разом, щоб управляти та стало розвивати ресурси цієї території.
- Хоча спочатку три зони передбачалися як низка концентричних кіл, тепер вони втілюються різними шляхами для того, щоб відповідати місцевим потребам та умовам. Фактично однією із сильних сторін концепції розвитку біосферних резерватів є гнучкість та творчий підхід, з якими вона реалізовується у різноманітних ситуаціях.
Деякі країни запровадили у законодавство спеціальну категорію біосферних резерватів (заповідників). В багатьох інших ядра та буферні зони визначені (в цілому або частинами) як природоохоронні території в рамках національного законодавства. Низка біосферних резерватів одночасно охоплює території, які охороняються в рамках інших систем (такі, як національні парки чи природні заповідники) та інші визначені на міжнародному рівні об’єкти (такі, як об’єкти природної спадщини або водно-болотні угіддя міжнародного значення).
Концепція розвитку біосферних резерватів втілена у Статутні рамки (Положення) Всесвітньої мережі біосферних резерватів як базового документа створення і забезпечення функціонування біосферних резерватів.
СЕВІЛЬСЬКА СТРАТЕГІЯ ДЛЯ БІОСФЕРНИХ РЕЗЕРВАТІВ
Стратегія надає рекомендації для ефективного розвитку біосферних резерватів та встановлення умов сприятливого функціонування Всесвітньої мережі біосферних резерватів. Вона не повторює загальні принципи Конвенції про охорону біологічного різноманіття та Порядок денний на ХХІ століття, але разом з тим визначає особливу роль біосферних резерватів у розвитку нових поглядів на відносини між збереженням природи та суспільним розвитком. Тому цей документ повністю сфокусований на кількох пріоритетах.
Стратегія визначає рівні (міжнародний, національний, окремий біосферний резерват), на якому кожна з рекомендацій буде найбільш ефективною. Напевно, враховуючи велику різноманітність різних національних та місцевих ситуацій (обставин) щодо менеджменту, ці рекомендовані рівні дій повинні бути розглянуті як основні напрямки і адаптовані для володіння ситуацією. Особливо важливо, що "національний" рівень повинен бути інтерпретований так, щоб включати інші виконавчі рівні, що є вищими за рівень кожного окремого резервату (наприклад: обласний, загальнодержавний тощо). В деяких країнах загальнодержавні чи місцеві неурядові організації (НУО) можуть також бути відповідними складовими для цього рівня. "Міжнародний" рівень переважно включає регіональну та міжрегіональну діяльність.
Стратегія також визначає індикатори для її втілення, наприклад: перелік дій, що дає змогу всім бажаючим проводити та оцінювати виконання Стратегії. Критеріями, використаними у визначенні індикаторів, є:
- придатність (чи може інформація бути зібраною досить легко?);
- простота (чи не будуть дані дуже об’ємними?) та
- корисність (чи буде інформація корисною для менеджерів резерватів, Національних комітетів та/чи Всесвітньої мережі біосферних резерватів?).
Роль індикаторів для виконання полягає у створенні бази даних механізмів, які будуть успішно функціонувати, та для обміну цією інформацією між усіма членами Всесвітньої мережі біосферних резерватів.
Таким чином, біосферні резервати це – комплексні території, що включають як природоохоронні (природно-заповідні) території, так і території населених пунктів, сільськогосподарських та лісогосподарських земель.
Отже, головною ідеєю створення біосферних резерватів є координація зусиль для забезпечення сталого розвитку регіону без нанесення шкоди природі на відносно великих територіях, тобто забезпечення сталого економічного розвитку регіону.
Концепція біосферних резерватів частково врахована у статті 17 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" щодо статусу і завдань біосферних заповідників:
біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що утворюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів;
біосферні заповідники включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках МАВ-програми ЮНЕСКО та набувають міжнародного статусу.
Тут "біосферний заповідник" насамперед є категорією територій природно-заповідного фонду, тоді як для "біосферного резервату" ЮНЕСКО має бути притаманна функція сталого розвитку, яка в обов’язковому порядку має реалізовуватися за межами природоохоронних територій. З огляду на це, Консультативний комітет з біосферних резерватів, розглядаючи відповідні номінації, вимагає 10-річних періодичних звітів, щоб до складу біосферного резервату включалися прилеглі до базової природоохоронної території сільськогосподарські та лісогосподарські угіддя, населені пункти тощо.
В Україні також відбулося кілька подій загальнонаціонального рівня, серед яких варто відмітити Міжнародний науково-практичний семінар на тему: "Розвиток системи біосферних резерватів в Україні", який відбувся 1-3 жовтня 2014 року в Ужанському національному природному парку і матеріали якого опубліковано у Збірнику нормативно-правових актів та науково-практичних статей "Основи управління біосферними резерватами в Україні" (посилання на збірник у Документах).
ЛІМСЬКИЙ ПЛАН
У 2015 році для МАВ-програми ЮНЕСКО затверджено нову Стратегію на 2015-2025 роки. Стратегічними цілями МАВ-програми на наступний період стали цілі, які випливають безпосередньо з трьох функцій біосферних резерватів, визначених у Статутних рамках (Положенні) Всесвітньої мережі біосферних резерватів, та ключової глобальної проблеми кліматичних змін, визначеної в Мадридському плані дій щодо біосферних заповідників на 2008-2013 роки (2008). Цими стратегічними цілями стали:
- збереження біорізноманіття, відновлення та вдосконалення екосистемних послуг та сприяння сталому використанню природних ресурсів;
- сприяння створенню стійких, здорових та справедливих спільнот, економік та процвітаючих населених пунктів;
- сприяння сталому розвитку науки та освіти щодо сталого розвитку;
- здійснення заходів з пом'якшення наслідків та адаптації до змін клімату та інших аспектів глобальних змін довкілля.
У 2016 році у м. Лімі (Перу) на 4-му Всесвітньому конгресі біосферних резерватів було схвалено, а на 28-ій сесії Міжнародної координаційної ради Програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" затверджено Лімський план дій для МАВ-програми ЮНЕСКО та її Всесвітньої мережі біосферних резерватів на 2016- 2025 роки.
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, відповідно до своїх повноважень, співпрацює з Національним комітетом України з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера", який через Національну комісію України у справах ЮНЕСКО і за сприяння Постійного представництва України при ЮНЕСКО, функції якого виконує Посольство України у Франції, представляє Україну в МАВ-програмі ЮНЕСКО.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України та Національної академії наук України від 04.07.2018 № 303/243 затверджено План заходів щодо впровадження в Україні Лімського плану дій для програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" та її Всесвітньої мережі біосферних резерватів на період до 2025 року.
У грудні 2018 року Програма ЮНЕСКО "Людина та біосфера" запросила біосферні резервати записати однохвилинні відеоролики, на яких відображається, як Всесвітня мережа біосферних заповідників реагує на виклики, визначені цілями сталого розвитку.
Розкажи історію свого біосферного резервату і отримай можливість надихнути світ!
Мережа біосферних резерватів в Україні
Всесвітня мережа біосферних резерватів (World Network of Biosphere Reserves) станом на березень 2021 року включала 714 резерватів в 129 країнах, у тому числі 21 транскордонний резерват. Серед них – 8 біосферних резерватів України, 4 з яких є транскордонними, а саме:
- Біосферний заповідник імені Ф. Е. Фальц-Фейна НААН України
- Дунайський біосферний заповідник НАН України як частина транскордонного українсько-румунського біосферного резервату "Дельта Дунаю"
- Чорноморський біосферний резерват
- Карпатський біосферний резерват
- Українська частина транскордонного українсько-польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати"
- Деснянський біосферний резерват
- Українська частина транскордонного українсько-польсько-біоруського біосферного резервату "Західне Полісся"
- Українська частина транскордонного українсько-польського біосферного резервату "Розточчя"