У національний природний парк з дитиною. Розповідаємо про досвід української родини

Чому українці їздять у національні парки? Як справляються з логістичними труднощами? Де сплять і харчуються? У цьому циклі матеріалів ми даємо слово людям, які подорожують національними парками.

Ми вже говорили з Ларисою Осипенко про еколовонтерство та науковий туризм. Сьогодні наша співрозмовниця — Юля Нор. З Юлею ми познайомилися, коли вона запропонувала проєкту wownature допомогу з перекладом сайту. Так Юля стала волонтеркою wownature. Її родина живе в Бучі, вони з чоловіком подорожують парками й беруть із собою доньку Алісу, відколи та була ще немовлям.

Як почалося ваше захоплення подорожами?

Ми почали подорожувати, коли в нас з’явилася перша машина — у 2008 році. Це був Lanos, і ми ним об’їхали Чорне море. Їхали через Туреччину, ламалися, дивилися історичні місця, милувалися природою. Потім почали шукати цікаві маршрути в Україні. Зараз у нас маленький повнопривідний джип, ним можемо проїхати там, де важко низенькій машині. 

А як ви шукали локації?

То ще було до часів Google Maps і навігаторів. Журнал «Фокус» робив спецвипуски «Красива країна» з мапою України й сотнею місць, які варто відвідати. Ми користувалися цим журналом як путівником.

Спочатку їздили по містах: Львів, Харків, Одеса. Усі свята, вихідні, відпустки проводили в поїздках. Гори, степи, кам’яні могили — усе дивилися. Ми об’їхали повністю Україну із Заходу на Схід.

Чому вирішили зосередитися на дикій природі?

Після першого чи другого року зрозуміли, що природа нам цікавіша за міста. Ти можеш в одне й те саме місце приїхати в різні пори року, і воно буде інше. Природа не набридає. 

Ми також за кордон багато їздили, зокрема в Норвегію. А в них є ціла філософія життя на свіжому повітрі — friluftsliv, яка акцентує увагу на проведенні часу на природі, повазі до неї. Лікар навіть може пацієнту прописати прогулянку! Отам ми набралися любові до природи.

Нам сподобався підхід норвежців до мандрів. У національних парках ти сам відповідаєш за свою безпеку: наприклад, прироблено мотузку, щоб піднятися на прямовисну скелю. Тобто вони полегшують туристу життя, але ти маєш сам за себе відповідати, мозок вмикати. 

Норвегія

З якого віку доньки брали її із собою? 

З дочкою ми вперше виїхали під Київ, коли їй було 3 місяці, з наметом — коли Алісі було 10 місяців. Тоді ми їздили в нацпарк «Подільські Товтри». Потрібно планувати поїздку так, щоб враховувати потреби дитини. Наприклад, що дві-три години робити зупинки, гуляти.

Спала вона в моєму спальнику, у мене під боком. Памперси рятують майже в усіх випадках, плюс вологі дитячі серветки. З годуванням до 6 місяців взагалі було ідеально — бо це ще грудне вигодовування. Після пів року з прикормом трохи заморочувалися, але все було добре. Коли їй було півтора року, ми тиждень у Карпатах протусили — і частину часу жили в наметі. Візочок із собою в Карпати ми не брали, бо там із ним не проїдеш, мали слінг (це такий довгий шарф, яким примотуєш дитину до себе).

Коли Аліса подорослішала, носили її в рюкзаку-переносці: там є місце для речей, а для неї ще й така шапочка зверху — якщо дощ пішов, вона в нас королева була. 

Дітям на природі класно: знаходять собі листочок, палку, шишку — і те, що купляється за 100 мільйонів із пищалками-дзвіночками — їм стає не треба. Це й на розвиток впливає, тобто для дітей відпочинок на природі конче потрібен.

Румунія
НПП "Подільські Товтри"
Чехія

Яким був перший похід Аліси?

Алісі було десь два з половиною роки, ми були в Ірландії. Там був невеличкий трек — 3,5 км, з набором висоти. Він складається з трьох частин: після кожної можна спуститися донизу, доріжки прокладені, тому ми наважилися підійматися — якби дитина почала хникати чи фиркати, спуститися легко. 

Не брали ні візочка, ні слінга. Вона побігла першою, помітила на вершині козу. Гора сама кам’яниста, на вершині здуває, але вона навіть не подумала, що можна не йти — дуже їй цікаво то було. 

Торік ми ходили з дитячим походом у Карпати з організацією «Кулуар». Пройшли 22 кілометри! Аліса спальник, каремат сама несла. 

Чекаю моменту, коли донька скаже, що залишається з бабусею з дідусем, а ми із чоловіком удвох поїдем у відпустку. Але поки ні, хоче з нами. Зараз їй 8.

Карпати

Чи багато речей доводиться брати, коли подорожуєш із дитиною?

Останні роки в нас речей однаково — що на два тижні їдемо, що на два дні. Один рюкзак на кожного члена сім’ї, якщо плануємо ночувати в готелі. У малої ще один рюкзачок додатково — з іграшками. Намет, спальники веземо окремо, якщо ночуємо на природі.

Коли ви радите їздити в національні парки?

Ми їздимо в різні сезони в одні й ті ж місця. Чула, що в японців 72 сезони — зацвіла сакура, зацвіли клени, перший сніг упав тощо — і вони вміють приїжджати та насолоджуватися чимось одним. Як починає цвісти сакура, уся Японія переїжджає в ті локації, де в них сакура висаджена.

У нас можна так само. Коли в парк «Тузлівські лимани» прилітають фламінго, треба це популяризувати, щоб люди їхали на фламінго. Так, як про Долину нарцисів у нас уже знають (у Карпатському біосферному заповіднику. — Ред.). Або коли в Карпатах сніг сходить і з’являються крокуси! 

Звісно, це відповідальність для парку — щоб туристи не розтоптали крокуси чи нарциси.

Чи їздите ви взимку на природу?

Взимку ми катаємося на лижах, на санчатах. Я дуже люблю біля Черемоського національного парку в с. Сергії хутір Тихий. Місцина суперова! Там купа котеджів, можна пішки по горах гуляти. Як у казці, на конику з дзвіночками кататися.

Снігу повно! Якось я реально провалювалася по пояс у сніг. Іду на саму вершину, а тут — бах, на горі корова стоїть. Взимку. Корова. Звідки вона там взялася? І сміх і гріх.

Люблю туди їздити ближче до весни, у лютому, коли свята закінчилися, ще ні бруньок, ні листочків нема — тоді можна зустріти диких звірів. Бо коли «зеленка», їх не видно. Взимку ж їх підгодовують працівники парку, тому живність не боїться — і тварин прям побачити можна.

Черемоський НПП

Під Харковом у ту пору теж класно: ми їздили в парк «Гомільшанські ліси» на Коробові хутори (курортне поселення. — Ред.). Там і річка, можна в баньку сходити, а потім прямо в річку стрибнути. Взимку зовсім інша атмосфера: немає людей, одна кафешечка працює, але можна погуляти, місцевий народ у хокей грає на озері чи річці.

А далі, десь із 8 березня, коли ще було кілька додаткових вихідних, ми починали активно кататися. Їздили по снігах, по грязюці на Бакоту в «Подільські Товтри». На Великдень зазвичай їхали на Схід, бо в чоловіка там жили родичі. То ми заїжджали у Святогірськ, на кам’яні могили Донецької області, спускалися в шахти Соледара, заїжджали в регіональний ландшафтний парк «Клебан-Бик» біля Костянтинівки.

Чи складно в таких подорожах з дитиною?

Років до шести діти ходять туди, куди батьки ідуть, і головне — щоб батькам було в кайф. Якщо батьки насолоджуються — дітям усе прекрасно. 

Коли батьки самі ходили в походи до появи дитини, то вони спокійно ходять і з дітьми. А от коли дорослу людину з дитиною кличуть у похід, а вона ніколи й до дитини не була, тоді в неї можуть бути несподіванки. Усе залежить від того, чи батькам комфортно в таких умовах. 

НПП "Подільські Товтри"

Як обираєте для себе національний парк?

Я люблю воду й гори, тому до анексії Криму ми їздили в походи на півострів. У Карпатах мені не вистачає великого озера чи широкої річки — як Дніпро. Тому мій топ — це парки довкола Дністра: «Дністровський каньйон», Хотинський парк, «Подільські Товтри». Ще ми були в «Бузькому Гарді»: там пороги, Актівський каньйон — така краса й дика природа. Там можна було стати палаткою на найближчому полі!

Ще дуже люблю, коли ріки Прип’ять і Стохід розливаються (у парку «Прип’ять-Стохід» — ред.). Навесні, коли паводок, можна між деревами плисти на човнах, як по Амазонці! Ще хочу в тому ж районі попасти на болота, бо я фанатка боліт, пройтися стежечками. Але туди треба або пізньої осені або ранньою весною їхати — бо в інший час з’їдять комарі.

Малюнок Юлі Нор

Придивляюся до туристичної мережі «Шлях» (путівник мережі інформаційно-рекреаційних центрів природно-заповідних територій «Шлях» північним сходом України розробила Українська природоохоронна група. — Ред.). Ми вже стільки разів їздили в цей регіон! Там природа бомбічна! Коли Десна розливається весною, то там просто стояти й дивися на панораму.

Тими місцями водить екскусії Андрій Сагайдак (засновник і керівник Природничого центру «Міжрічинська Пуща». — Ред.). Його екскурсії треба цифровізувати, записати все, що він розказує, зробити маршрути його слідами, бо то топ!

Чому радите українцям їхати в національні парки?

Коли в парку немає зв’язку, це дуже допомагає перемкнутися, не сидіти в новинах і соцмережах. На другий день подорожі я геть забуваю про роботу, бо навколо завжди щось цікаве відбувається. Тобто це такий перезапуск системи. Як комп’ютер радять раз на місяць перезапускати, щоб він почистив те, що поназберігав.

Є страх, коли вперше їдеш: не знаєш, де зупинитися, а якщо ще й залежиш від громадського транспорту, то складно. Ми якось на Волинь їхали без машини із Чернівців, то зробили купу пересадок, втратили повно часу на очікування автобусів, потягів. Оце вибиває з колії. А ще ж інколи туди просто нічого не ходить, тоді доводиться попутки ловити.

Як можна зробити поїздку в національний парк зручнішою?

Мені важливо мати позначки локацій парку на онлайн-мапах. Це кльово, коли приїжджаєш на екостежку й там стоїть інфорстенд, але ж хочеться заздалегідь спланувати: дізнатися онлайн, який на цій екостежці кілометраж, на що там звернути увагу. Такої інформації на сайтах парків бракує.

Ще мені не вистачає крамничок для туристів. У Карпатах таке є, «Арден» також приємно вразив у цьому плані: там є туристичний центр із сувенірами («Арден» — реабілітаційний центр для хижаків на території національного природного парку «Подільські Товтри». — Ред.). У крамничці можна продавати якісні листівки з місцевою атрибутикою, кераміку. Ці сувеніри можуть містити інформацію про особливості місця: мовляв, ось тут росте такий мох, є тільки в цьому регіоні і всю планету рятує. У «Холодному Яру» теж є така туристична інфраструктура, хоч це й молодий парк.

Ще хочеться розуміти заздалегідь, де можна розміститися. Дуже раділа, коли в Карпатах почали з’являтися туристичні притулки, як-от Явірник. Тобто їдеш і знаєш, де можна розкласти намет. Хотілося б, щоб кожен парк позначав такі локації в себе й щоб їх можна було знайти на онлайн-картах.

Мені хочеться потрапити в парк «Кармелюкове Поділля». Я почала шукати, але інформації дуже мало знайшла. Бракує інформації про готелі, кемпінг. Я можу піти з наметом, але де його ставити? Важливо, щоб у кожному парку був візит-центр, де можна дізнатися про кемпінг, розписано всі маршрути, а відвідувачі платять за вхід для розвитку парку. Бачила таке в США: навіть якщо візит-центр зачинено, на вході стоїть скринька і список послуг, відвідувач може закинути туди вказану суму. У нас я таке бачила в «Ардені».

Листівка Юлі Нор

Крім того, що Юля подорожує в парки, вона ще їх і малює. А потім створює листівки. Юлю, розкажіть про своє хобі.

Є така ініціатива — посткросинг. Люди з усього світу обмінюються листівками через спеціальний сайт, і наша Укрпошта теж залучена. Посткросер на сайті отримує адресу іншого учасника та надсилає йому листівку. 

Я перед відправленням дивлюся профіль людини, її соцмережі — щоб обрати доречну листівку. Люди часто просять надсилати листівки з локальною природою, розповідати про свій регіон, природу. Якось мені прислали листівки з американськими національними парками. Виявилося, таких є цілий набір і він дуже популярний! Потім ще з Литви схожі отримала.

Стала шукати в нас такі листівки, розпитувала дівчат у спільноті, і ми не знайшли. І тоді я сіла малювати. Беру фоточку з парку, яка мені дуже подобається, перемальовую її алкогольними маркерами (ними можна робити градієнт, малюнок у результаті подібний до акварелі). 

Почала із Черемоського парку. Надрукувала малюнок, вийшла листівка — то я і почала розсилати за кордон. Тепер у мене вже шість листівок: влітку-восени я збираю враження, взимку малюю. Листівки я не продаю, тільки розсилаю та дарую друзям. Це хобі мене перезавантажує.

Цей матеріал описує досвід однієї родини, і він може відрізнятися від досвіду вашої сім’ї чи сім’ї ваших друзів. При плануванні мандрівки орієнтуйтеся на стан здоров'я та підготовленість членів своєї сім'ї.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Новини

Зупинитися в нацпарку на ніч. Мезинський

Національні парки — це установи, які оберігають особливо цінні куточки природи. Ще одна важлива функція нацпарків — працювати з туристами. Ми часто розповідаємо про туристичні маршрути й екостежки, а чи знали ви, що в парку можна не тільки гуляти, а й лишитися на ніч?

  • Без категорії
  • Мандри

Учитися говорити простіше. Співробітники нацпарків і заповідників пройшли тренінг з комунікації

“Якщо ми будемо й далі робити свою роботу, але висловлюватися простіше, то наші ідеї знайдуть більше читачів, слухачів і прихильників”: 17-19 травня Українська природоохоронна група провела комунікаційний тренінг для співробітників природоохоронної галузі.

  • Без категорії
  • Війна
  • Конференція
  • Наука

Ніч у музеї, розлив Десни і вода з присмаком м’яти: мандрівка в Мезинський нацпарк

Мандрівник Євгеній Довгалюк, який досліджує природу озера Супій у Київській області, вирішив відвідати з друзями всі національні парки України. Сьогодні розповідаємо про поїздку до Мезинського національного парку в Чернігівській області.

  • Мандри
  • Без категорії

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: