На початку січня 2022 року Президент України підписав указ про створення трьох національних парків — «Холодного Яру», «Куяльницького» та «Пущі Радзівіла». Національний парк «Пуща Радзівіла» на півночі межує з Білоруссю, тому частково закритий для екскурсій і проїзду. Ми поговорили з Юлією Семенюк, виконувачкою обов’язків директора парку, про те, що установі вдалося зробити за цей рік.
Юлія Семенюк. Очолити парк
Юлія Семенюк за освітою ентомологиня; вона вже працювала в природоохоронній установі. Коли захворіли батьки, роботу довелося залишити. Потому Юлія три роки працювала в освіті, але ця діяльність принесла вигоряння, тож жінка вирішила повернулася до природоохоронної справи:
Біологія, наша основа — це те, що важливо. Працюючи в ПЗФ (природно-заповідний фонд. — ред.), я розуміла, як мало люди задумуються над цим взаємозв’язком. Та сама ворона в місті, якій ви кинули бездумно шматок хліба — а чому хліба? Чим годувати ворону? У нас багато міфів, і часто хороші пориви не продумані до кінця. Має бути якась організація, люди, які даватимуть інформацію про те, як правильно допомагати.
Юлія каже, що це і приваблює її в ПЗФ: нацпарки — це відкрита допомога природі, бо це продумана організація, яка працює за алгоритмом міністерства, звітує. Природоохоронці з національних парків перевірену інформацію доносять людям, які проживають біля парку, провадять екоосвіту, як і школи, дитячі садочки:
Якщо дитина в три роки приїде в нацпарк і їй сподобається, бо можна сісти, пройтись, щось побачити, у неї залишиться позитивне підкріплення. Хай вона ще не відрізняє березу від дуба, але вона пам’ятатиме, що там було добре, і потім при кожному візиті, уже усвідомленому, осмисленому, це позитивне підкріплення буде доповнюватися.
Від указу до юридичної особи
Упродовж кількох років екоактивісти, науковці та природоохоронці Полісся працювали над створенням нового природно-заповідного об’єкта. Розробляли проєкт та просували його представники міжнародного проєкту «Полісся – дика природа без кордонів». У лютому 2021 року уряд України схвалив проєкт Указу «Про створення національного природного парку «Пуща Радзівіла», у січні 2022 року указ підписав президент.
Між підписом президента, затвердженням положення про парк у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України та реєстрацією юридичної особи пройшло пів року: загальмувала процес повномасштабна війна. У квітні Юлія почала розробляти концепцію парку. 1 червня її призначили виконувачкою обов’язків директора нацпарку, тоді ж природоохоронниця подала заявку на реєстрацію юридичної особи:
Парк потрібно було всюди зареєструвати, у різних організаціях, а оскільки бази були закриті, не всі працювали, то цей момент був доволі дивний. Ще й під тривогами це все робили; і те, що до повномасштабної війни займало до пів години, через тривогу відкладалося.
Далі — пошук працівників. Тут допоміг місцевий центр зайнятості: надав трьох працівників із тих п’яти, що зараз є в парку, з освітою та досвідом. Юлія каже, що центр зайнятості та місцеві мешканці зацікавлені в розвитку парку, адже це новий роботодавець: штат заплановано на 124 особи.
Вони мені допомагають, вони зацікавлені й чекають розширення штату ще більше, ніж я.
На моніторингових рейдах місцеві вітаються з працівниками парку, лісгосп теж налаштований на співпрацю. У роботі з людьми Юлія розраховує на сприяння і підтримку голів місцевих ОТГ, каже, що попередня зустріч із головами показала загальне добре відношення до парку:
Допомагає те, що поряд Рівненський заповідник. Люди нас теж називають заповідником; тобто вони знайомі із самою ідеєю заповідності, ПЗФ, але різниці поки не розуміють.
Юлія так пояснює різницю між заповідником і національним парком місцевим мешканцям:
Ми відкритіші, ми прийшли як опікуни, для того щоб вам допомогти на території, щоб вашим дітям було де ходити; не по хащах, а по гарній території. Моя мета — пояснити, що ліс наш і ми залежимо від цього шматка, і навіть якщо ти живеш за 300 кілометрів від лісу, ти все одно від нього залежиш і він усе одно тобі має бути важливим.
Це особливо видно зараз, під час війни, адже снаряди розриваються на українській землі. Національний парк «Пуща Радзівіла» лежить у Рівненській області, яка потерпає від прильотів:
А те, що прилітає, розкладається, осідає в ґрунтах, воді, впливає на наші посіви. У Франції ще досі є червоні зони — місця бомбардувань після 2 Світової, де досі не сіють. Наслідки будуть для екології, вони вже є.
Дуб, ліс, озера, водно-болотні угіддя: що охороняє парк
Влітку до парку приїжджали міністри з профільних міністерств Литви й України. Тоді Юлія презентувала концепцію парку, а міністри підписали домовленість про шефство Литви над парком «Пуща Радзівіла». Директор департаменту природно-заповідного фонду та біорізноманіття, Едуард Арустамян, є куратором гуманітарної допомоги для парків; департаменту Юлія завдячує за консультування та конкретну допомогу. Від Литви парк уже отримав автомобілі (як і кілька інших нацпарків України), мультифункціональні пристрої (принтер + сканер), ноутбуки, фотоапарат, навігатор, біноклі, мобільний телефон, камеру спостереження і дрон:
Зараз у нас заборона на запуск дронів, але я їм пообіцяла — щойно нам дозволять знімати, то першими відео побачить Литва.
Ця допомога дуже допомогла новоствореному парку з матеріальною базою. Нині друзі з Литви порушили питання про створення візит-центру: хочуть зробити внесок, який не піддається впливу часу.
Від початку війни литовці вже не раз допомагали українським паркам — з автомобілями, гуманітарною допомогою. Шефство ж саме над парком «Пуща Радзівіла» пов’язане з історичною пам’яттю, адже Радзивіли — старий литовській рід, який мав володіння на Волині, Поліссі. У 1930-х князь Радзивіл володів дванадцятьма гектарами лісу в цій місцевості та заповідав їх — щоб зберегти формацію рододендрону жовтого.
У складі литовської делегації був нащадок Радзивілів, згадує Юлія. Їм показали тоді одну з головних природних пам’яток парку — Юзефинський дуб, дерево, якому понад 1000 років і яке могло бути свідком походів на древлянські землі київського князя Ігоря 945 року. Цей дуб охороняли ще до створення парку; хоч він і зазнав біди — відвалилася одна гілка — його врятували, нині дерево стоїть упевнено. Дуб обріс легендами: нібито молитва біля нього допомагає жінкам позбутися безпліддя.
Ще одна природна пам’ятка парку — «Юзефинська дача». Це лісовий масив, який нібито з’явився ще при Радзивілах, кілька століть тому. У його основі — веймутова сосна. Туди зручний доїзд, ці пам’ятки розташовані поблизу дороги та села Глинне. Вони відкриті для огляду й під час війни. Також у нацпарку добре збережені водно-болотні угіддя басейну річки Ствига, озера, ставки, але це прикордоння, тому ця територія закрита нині й не до кінця досліджена. У парку проживає біля 230 видів тварин, 30 видів птахів і тварин внесено до Червоної книги. У парку можна побачити сірих журавлів, лелек, річкових видр, європейських бобрів, рисей, дев'ять видів кажанів.
Національний природний парк охоплює території Сарненського району Рівненської області. До складу парку включені угіддя двох державних лісових господарств – Рокитнівського та уже ліквідованого Остківського, землі водного фонду та вже наявні заповідні території — пам’ятка природи «Юзефинська дача», заказники «Грабунський» та «Глиннівський», заповідне урочище «Самити». Площа парку — понад 24 тисячі гектарів, заповідної частини — понад 20 %, як і прописано в законі, каже Юлія:
Мені пощастило, що ключові моменти при створенні парку врахували, щоби потім не було проблем із розширенням тощо. Залишилося тільки оформити земельні питання і дочекатися, щоб можна було заходити на всю територію.
Литва. Білорусь
Литовські друзі під час візиту запросили відвідати природоохоронницю відвідати Литву:
Досвід був крутий. У Литві організували екскурсію, підтягуючи її під концепцію нацпарку. Наприклад, у нас на території багато бортей на деревах — одну з них побачив був природоохоронець із Литви. То ми цілий день провели в регіональному парку, присвяченому меду і бджолам, бачили всі атракції, і будемо цей досвід використовувати.
Кілька днів Юлія разом із директорами Деснянсько-Старогутського, Нобельського нацпарків та парку «Подільські товтри» відвідували регіональні парки Литви; науковцям розповідали, як шукати міжнародні проєкти та працювати з ними.
У Литви просто руки простягнуті для обіймів постійно. На виїзді із Вільнюса — величезна стела «Слава Україні», на магазинах — наліпки «Литва з Україною», у кожному супермаркеті продавалися футболки «Слава Україні». На обіді нас обіймав власник ресторану, а його дружина нас перехрестила, обійняла зі сльозами в очах.
Працівники литовських парків були здивовані, що їхні українські колеги працюють в умовах війни, дивувалися, як узагалі вдалося відкрити новий парк, як не побоялися:
Ну так, ми працюємо. Це різниця менталітету, ситуації. Коли ти тут, на місці, то знаєш, як працювати. Ми ж парк планували вже давно, краса Полісся мусила стати заповідною. Так, умови накладають обмеження, але з підтримкою міністерства, Литви це стало можливим.
Натомість жодних контактів із білорусами в парку немає, каже Юлія, — ні наукових, ні побутових:
У нас ситуація така. Люди роками ходили на збір ягід, мали пропуски на кордон. Зараз цією відпрацьованою системою ніхто не користується. Місцеве населення ізолюється від Білорусі.
Литовські селяни вже давніше припинили «ходити на Білорусь», а природоохоронні об’єкти Литви теж обмежили контакти з білорусами на своєму кордоні, побудували там стіну, не проводять спільних досліджень, не обмінюються науковими даними щодо суміжних природоохоронних об’єктів.
Через війну парк не функціонує повноцінно; військові перевіряють Юлині фото, щоб на них не потрапили укріплення. Природоохоронниця згадує, як у липні натрапила на міни:
Я їхала по території парку й пішла з фотоапаратом. Помітила, що пісок дивний. Пройшла кілька метрів — і побачила табличку «Міни». Військові підтвердили, що заміновано; застава попросила нас інформувати місцевих про мінування, щоб уникнути жертв.
Бджоли, зубри, мавки, камені. Концепція нацпарку
У концепції парку передбачені тематичні локації:
- інтерактивний екологічний музей;
- музей бджільництва;
- пам’ятки містичної історії (адже Полісся з його болотами й туманом, каже Юлія, здавна створює загадкову атмосферу з русалками, мавками — парк розповідатиме відвідувачам історію української міфології);
- кам’яний парк — місце для відновлення;
- оглядові вежі;
- візит-центр;
- сучасні екостежки;
- мисливський будинок часів Радзивіла (упродовж чотирьох століть на цій території Радзивіли полювали на кабанів, мали тут мисливські угіддя, це буде реконструкція будинку XVI століття).
Також документ передбачає реабілітаційний центр для зубрів. У парку є місце для нього та природні умови для життя зубрів; тварин може надати литовський «зубровнік». У Литві Юлія бачила, як він влаштований, чула, як його будувати, облаштовувати, щоб врахувати особливості життя зубрів. Однак нині це питання відкладене через війну — адже в разі небезпеки тварин доведеться евакуювати.
Так само відкладене питання розвитку рекреаційної зони. По-перше, наразі в парку ще немає рекреаційного відділу (який і мав би розробляти туристичні стежки), по-друге, діють обмеження щодо пересування територією, по-третє, парк не хоче перетягувати на себе державні кошти, які, каже Юлія, потрібніші іншим паркам для відбудови:
У нас багато парків, які потребують допомоги. У того ж парку «Святі гори» потреба більша. З Литви ми привезли три машини із засобами гігієни для парків, де живуть люди. Тому момент розваг я готова відкласти, поки нам буде до тих розваг. Така розруха в країні, а мені впроваджувати концепцію з розвагами й гойдалками? Не підіймається рука просити по організаціях допомоги на себе, коли самі намагаємося допомагати переселеним особам, передаємо допомогу на схід.
В умовах війни вдалося зареєструвати парк, уже є адміністрація, облаштовуються приміщення, співробітники виїжджають з рейдами на територію. Важливою для Юлії є міжнародна співпраця; у Литві природоохоронниця отримала важливий досвід — побачила їхні парки, що допомогло їй остаточно сформулювати погляди на концепцію та підказало шляхи розвитку.
У 2023 парк працюватиме із землями, облаштовуватиме територію, науковці робитимуть фото та відео поки недоступних для огляду територій. Юлія Семенюк, як і решта українців, чекає на перемогу, вірить, що Сили оборони України незабаром виженуть російських окупантів, і вже до кінця року сподівається запросити людей до парку на відпочинок і прогулянки.
Читайте наші матеріали про деокуповані нацпарки: історію природоохоронця з НПП "Голосіївський" і військового Андрія Хрутьби, Володимира Клетьонкіна з деокупованого НПП “Дворічанський”, що на Харківщині, інтерв'ю з науковцем нацпарку "Кремінські ліси" Володимиром Яроцьким, інтерв'ю з деокупованими нацпарками "Кам'янська Січ" та "Святі гори".