Директор Деснянсько-Старогутського національного парку на Сумщині: “Наш регіон тепер повністю як заповідна зона”

Починаючи з вересня минулого року, ми спілкуємося зі співробітниками національних парків, постраждалих через війну: “Святі гори”, “Кам’янська Січ”, “Дворічанський” ділилися досвідом життя під окупацією; парк “Кремінські ліси”, на жаль, досі окуповано, тому говорили зі співробітником про евакуацію та нове життя у Львові; з очільницею парку “Пуща Радзівіла” спілкувалися про потенційну загрозу з боку РБ, а військовий і співробітник нацпарку "Голосіївський" нам розповів про бої в лісах під Києвом. Сьогодні публікуємо розмову з директором “Деснянсько-Старогутського” національного парку, який не був під окупацією, але щоденно — починаючи з 24 лютого 2022 року — потерпає від російських обстрілів.

Жити на кордоні з РФ

Розташований у Сумській області, Деснянсько-Старогутський нацпарк межує з РФ на півночі та сході. Протяжність спільного кордону, каже Сергій Кубраков, директор парку, — 30 км. Росіяни вдерлися в Сумську область з іншого боку, однак парк і громади довкола були відрізані від підконтрольної Україні території уже в перший день повномасштабного вторгнення. Із заходу окупанти контролювали трасу через Новгород-Сіверський (Чернігівська область), а на півдні — через Глухів. Тобто, скажімо, у Київ можна було потрапити тільки через територію РФ.

Мапа парку
Мапа звільнених територій

Центральна будівля парку розташована за 400 метрів від кордону з РФ. Щодня, каже директор, обстрілюють або сам парк, або Середину-Буду, Стару Гуту, де знаходяться будівлі установи. Так, 31 липня росіяни з міномета обстріляли і пошкодили нову будівлю Стагорутського природоохоронного науково-дослідного відділення, вежу для спостереження за лісовими пожежами, гаражі, автомобіль.

На території парку, вглибині лісу, є туристична база “Деснянка”, влітку там вибуховою хвилею пошкодило фасади та вибило вікна. Саме на цій базі навесні парк був готовий розміщати людей, яких російські війська відрізали від решти України:

Люди не знали, куди сунутися, ми з трьох сторін були відрізані. Виїхати на захід України чи за кордон було складно; бо це їхати з дітьми через російські блокпости із закопаними танками. Наші бази знаходяться в лісі, далеко від населених пунктів чи військових об’єктів, тому — якщо порівнювати з пересуванням по дорогах — це було умовно безпечно.

Після обстрілів Сергій звертався до обласної екологічної інспекції, щоб оцінити збитки природних комплексів. Фахівці брали проби ґрунту та визначили суму пошкоджень лісових масивів — а це перебиті, поламані, вивернуті мінами дерева. Екоінспектори виявили, що уламки розстріляних будівель засмітили понад 67 кв. м. площі парку, завдавши шкоди на 27 тис. грн. Також фахівці встановили, що російські снаряди знищили 203 живі сосни й берези — сума збитків, заподіяних лісовим насадженням, становить майже 6,12 млн грн.

Наслідків для тваринного світу наразі парк не може оцінити, адже лісові угіддя відвідувати заборонено.

Наш регіон тепер повністю як заповідна зона: якщо раніше ми її мали 2 тисячі гектарів, то зараз її в десятки разів більше. Зі сторони Старої Гути зараз (30 січня. — ред.) обстрілюють лісовий масив, раніше по лісу сильно росіяни не били (обстрілювали навколишні села). Тому ведмеді ближче до села почали підходити.

Щорічно співробітники проводили обліки тварин, після нашої перемоги планують перевірити ці маршрути та визначити, яких видів стало більше, а яких менше.

Інколи людський фактор турбування є серйознішим, ніж епізодичні обстріли. Стрілянина з рушниці і стрілянина з кулемета чи автомата створюють такий самий шум. Рух тракторів, коли суцільно ріжуть дерева, нічим не відрізняється від руху танків чи іншої техніки. Щоб визначити вплив, нам потрібно спостерігати, досліджувати його.

Люди знаходять нерозірвані міни, снаряди, територія замінована; є випадки підриву на розтяжках, можливо, серед тварин також:

Нібито вовк підірвався, але це не перевірена інформація. Чули одиничні вибухи, тобто міг постраждати лось, козуля — чи сам пристрій спрацював. Невідомо.

“Війна сильно нас не зупинила”

На щастя, співробітники парку від обстрілів не постраждали. Нині дехто працює дистанційно, щоб не наражатися на небезпеку, хтось пішов у відпустку своїм коштом. Роботи, каже Сергій Кубраков, не зменшилося: ведуть листування, бухгалтерію, охороняють територію:

Лісу в нас 7 тисяч гектарів; ніхто не звільняв від обов’язку спостерігати за пожежами, виявляти їх і гасити, хоча й не розказують, як це роботи, адже територія замінована і в’їзд обмежений. 

Ліс — це старогутська частина парку. Основну площу тут займають соснові ліси. В улоговинах стоку поширені осокові болота, часто із сфагновими мохами, а також луки та чагарники. Крім пожеж, ліс працівники боронять від браконьєрів: обходять масив по периметру.

Найбільшою річкою деснянської частини є Десна. Її вважають однією з небагатьох річок, що зберегла свій природний режим, бо вона не перекрита дамбами гідроелектростанцій. Тому деснянська вода відзначається чистотою, а заплава — незайманістю, каже директор.

У деснянську частину парку, північну її ділянку, я стараюся менше рейдових бригад направляти, бо там і військових достатньо, щоб контролювати, хто і з чим плаває. Але зараз почнеться період нересту, тобто роботи вистачає.

Відвідувачів парк нині не запрошує: небезпечно. Однак іншу повсякденну роботу, яку вели й у мирний час, співробітники парку виконують. Наприклад, орнітолог, який щорічно спостерігав за міграцією птахів на Десні, зараз це робить у Середині-Буді, тобто вивчає шлях птахів, не прив’язаний до води, пояснює Сергій. Ще співробітники працюють зі школярами онлайн, консультують дослідників, підготували наукове обґрунтування щодо розширення парку. 

Робимо “кабінетну” роботу, яку ми можемо робити і на яку часто бракувало часу, бо хотілося в лісі більше побути. Зараз якраз підганяємо хвости. 

“Допомагає розуміння, що ми не самі з цією бідою”

Окрема робота — підготовка проєктів для відновлення. Уже зараз парку допомагають благодійники — колеги, міжнародні фонди. Парк є ядром Деснянського біосферного резервату; у 2018 через громадську організацію “Деснянські зорі” почав працювати з Фондом Міхаеля Зуккова, реалізовували проєкти з екосистемної адаптації на своїй території. Щойно після початку повномасштабної війни представники фонду сконтактували з парком, пропонували допомогу:

Ясно, що бронежилети, шоломи вони не дають — спочатку ми про таке просили. А потім переінакшили — і перед новим роком вони дали нам 2 потужні акумулятори, трансформатор.

Школярам передали павербанки, ліхтарики, дошкільнятам — солодощі. Директор відзначив допомогу Української природоохоронної групи та Франкфуртського зоологічного товариства; сподівається, що статус біосферного резервату допоможе установі при відновленні.

Елементарно нам треба в Старій Гуті на конторі міняти кришу, стіни в гаражі, налагоджувати вежу. Треба буде думати, що робити з вирвами від снарядів, забрудненнями — ці рішення будемо приймати, коли все вже буде спокійно. 

Вдячний Сергій колегам з дружніх національних парків:  

Комунікуємо з іншими нацпарками, нам допомагають, “Подільські Товтри” до нас приїжджали, привезли продукти, засоби гігієни. Міжнародні фонди допомагають: ліки працівникам закупляли, харчові набори, бо весною в нас було складно, не працювали аптеки, продуктів не було, бо не було звідки підвозити, поки не вийшли із Сумщини росіяни.

З колегами реалізують спільні проєкти: Сергій розповідає про збереження кажанів, популяція яких є однією з найбільших на Лівобережжі України. Бази відпочинку теж функціонують, хоч і туристів немає: туди заїхала служба охорони, оберігати державне майно, опалювати приміщення.

Попри складну ситуацію, парк теж допомагає — зокрема, мешканцям громад, на території яких розташований: 

Наша установа є бюджетоутворюючою для двох громад. Ми перерахували громадам близько 7 мілйонів гривень податків — це величезні гроші в цих умовах, так ми допомагаємо громадам вижити. Коли отримуємо гуманітарну допомогу, ділимося з місцевими мешканцями — багатодітними родинами, людьми з інвалідністю. Люди до нас звертаються по допомогу — і ми відгукуємося. 

Допомагають не тільки людям. Сергій каже, що з його вулиці у Середині-Буді багато людей виїхало, а тварини залишилися. Він звернувся до благодійного фонду UAnimals, і вони допомогли з кормом — дали більш як 300 кг. Ним тепер годують усіх покинутих тварин у місті.

Війна, каже Сергій, сильно роботу парку не зупинила — але обмежила.

Людина до всього звикає, на початку було складніше. Ми працівники державної установи, у нас купа державного майна, обов’язків по цій установі. Допомагає те, що ми розуміємо, що не самі з цією бідою, хтось ліками підтримав, хтось харчами, обладнання якесь прислав — по крапельці, і ми, виходить, функції свої можемо виконувати.

Нині за діяльністю парку ви можете стежити в соціальних мережах. Стежити — і надихатися: красою природи та незламністю працівників, які прибирають територію, збирають трави, працюють з громадами, облаштовують рекреаційну зону в очікуванні туристичного сезону, який — віримо в Сили оборони України — на Сумщину та інші регіони України повернеться вже скоро.  

Міщанський будинок у Середині-Буді, побудований на початку XX ст.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Новини

Стежка для бьордвочингу в Нижньодністровському національному парку: як доїхати

У цьому матеріалі зібрали поради бьордвочерів Ігоря Вєтохіна, Олександра Бурковського та Сергія Ковальова про досвід птахоспоглядання на стежці "Шепіт заплав".

  • Птахи
  • Без категорії
  • Мандри

Човном пересувалися більше, ніж машиною: експедиція в національний парк «Прип’ять-Стохід»

Парк межує з Білоруссю, лежить у прикордонній зоні. З Києва ми їхали 6 годин чудовою варшавською трасою (автошлях E373. — Ред.). Після Маневичів треба повернути на північ і їхати до Любешева

  • Без категорії
  • Мандри

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: