Указ про створення національного природного парку «Холодний Яр» у Черкаській області Президент підписав за півтора місяця до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Попри несприятливі обставини для розвитку туризму, парк уже проклав, облаштував і запустив один туристично-пізнавальний маршрут, який приваблює туристів історичними та природними локаціями.

У листопаді 2023 року в парку побував мандрівник Євгеній Довгалюк разом зі знімальною командою та зробив відео про парк. Ми поговорили з командою про цю поїздку.

Як доїхати до національного природного парку «Холодний Яр»?

Євгеній:

З Києва ми їхали десь три з половиною години. Дорога пролягає через дубовий ліс «Холодного Яру». І тут нас спіткав мінус цього парку — погана дорога останніх кілометрів п’ятнадцять.

Розкажи про природу цього місця.

Євгеній:

Ліс дубовий, і це магічно. Я вперше був у дубовому лісі. Дуби — це величезні дерева, у яких гілки починаються високо над головою. І ти ходиш у такому просторі, серед стовбурів, але не в листі — отак виглядає цей ліс. Його треба відчути, він особливий за характером породи дерева. Він неймовірний.

Де ви ночували?

Євгеній:

На під’їзді до парку, фактично в лісі, є близько десяти дворищ, які приймають гостей. Здебільшого вони працюють влітку, у високий сезон. Ми зупинялися в комплексі «Дикий Хутір», який працює весь рік.

Очільник парку, Богдан Легоняк, і директорка «Дикого Хутора», пані Леся, добре комунікують, дружать і допомагають одне одному. Це класна модель співпраці національного парку та бізнесу.

Розкажи більше про «Дикий Хутір». Які там умови проживання?

Євгеній:

«Дикий Хутір» починався як сімейний бізнес: чоловік із дружиною років двадцять тому купили ділянку з хатою на узліссі неподалік Дуба Максима Залізняка (природна пам’ятка Холодного Яру. — Ред.). Згодом викупили ще кілька будівель, відремонтували, і тепер приймають там гостей. Ще є нові будинки в стилі української традиційної архітектури.

У будинках є кондиціонери, гаряча вода — там комфортно й дуже доступно. Наприклад, одна з хат на 10 людей коштує 1800 грн. На території комплексу є музей-ресторан, чан, яблуневий сад, ферма з курочками, свиньми.

У цьому ресторані ви й харчувалися?

Євгеній:

Снідали ми субліматами (висушена їжа. — Ред.) від JamesCook, вони нас підтримують в експедиціях, і швиденько їхали знімати — бо світловий день короткий. У «Дикому Хуторі» обідали-вечеряли.

Позиція власниці бізнесу — щоб заклад працював весь рік. Там багато відвідувачів, Новий рік заброньований ще з весни, буде двіж великий на зимові свята.

Там готують українську традиційну кухню, дуже смачно нас пригощали. Реберця, м’яско, капусточка — от прям класний смачний борщ. Сметанка, сальце — усе як треба. А вартість — 95 гривень за порцію!

Що варто побачити в парку?

Євгеній:

Передусім — Дуб Максима Залізняка, йому понад 1100 років! Це нереально велике дерево, одне з найбільших у Європі. 2022 року в нього відпала гілка; ми точно розуміємо, що воно не розквітне й не буде молодшати, гілки поступово будуть всихати, дуб перестане плодоносити. Нині за деревом доглядають працівники та
фахівці-арбористи. Навіть тільки до нього одного варто з’їздити в цей парк.

У парку повно оглядових майданчиків, пам’яток різних епох. Ще там бував Тарас Шевченко, є пам’ятний камінь, де він писав Мотронинський монастир (малюнок називається «Мотрин монастир». — Ред.). На жаль, зараз це монастир московського патріархату, але найближчим часом усе має змінитися.

У цій установі вагомий історичний складник, й очільник національного парку, пан Богдан, добре розуміється на історії. Нам пощастило з ним поїздити парком. Дуже раджу потрапити до нього на екскурсію: він класно проводить тури, має експертизу й говорить дуже цікаво. Це крутий, енергійний, сучасний екскурсовод.

Передусім нам показували місця козацько-гайдамацької доби, це історія останніх 300—400 років. Ще в парку є скіфські вали й кургани. Серед лісу влітку їх не видно, а от взимку ми навіть нагору залізли. Уявити тільки: колись там був насип 22 метри! Навіть зараз фізично складно на нього піднятися. Сподіваюся, у парку й цю, ще давнішу історію, будуть глибоко опрацьовувати.

Які пам’ятки козацько-гайдамацької доби можна побачити в парку?

Євгеній:

Команда парку вже має пропозиції готових маршрутів місцями козацької слави. Позначено місце, де висів великий мідний казан, ударами в який скликали загони на наради. Подейкують, що з Мотронинського монастиря є підземні ходи, які виводять в потаємні місця Холодного Яру, але поки що їх не знайшли.

Можна побачити Гайдамацький став, біля якого збиралися для освячення зброї, — неймовірне місце! Ще одна локація — місце поховання Гната Голого (козака, гайдамацького отамана, який знищив зрадника Саву Чалого. — Ред.). Там відновили колодязь, альтанку поставили. І все це посеред лісу.

Чому ти вирішив їхати в Холодний Яр пізньої осені?

Євгеній:

Моя думка така, що можна весь рік їздити скрізь.

У парку ми побачили скіфські вали й кургани. Без листя це простіше. Ми приїхали, коли щойно починалася зима, падав сніг. Села навколо негазифіковані, будинки обігрівають дровами — і це створює навколо особливий аромат. Коли їдеш, відкриваєш віконце або виходиш із машини і відчуваєш цей дим, потім дивишся в горизонт і бачиш, як димки виходять із труб… Це така особлива емоція, мало де таке побачиш.

Ще одна перевага — менше туристів. Влітку в парку повно наметів, а від осені до різдвяних свят — затишшя. І ти можеш просто насолодитися тим, що так мало людей навколо, стоїш сам у лісі і слухаєш лісову тишу.

Щоправда, у парку дуже багато дятлів: перегукуються, співають, стукають — і це теж прикольна емоція. З нами в експедиції був фотограф, бьордвочер Ігор Вєтохін. Він оцінив ліс із позиції споглядання птахів: там їх багато, бо це великий дубовий ліс.

Ігорю, яких птахів ви бачили під час експедиції?

Ігор:

Бачив канюка звичайного, зимняка, фазанів. Шпаки й горобці здалися мені фоновими видами для початку грудня, коли ми були в парку.

Осіння міграція на той час уже майже закінчилася. Мене вразила кількість дятлів. Зазвичай у різних куточках України звик чути одного дятла близько й інколи другого десь далі. У Холодному Яру інколи здавалося, що до 5 дятлів навколо стукали — і мені це було цікаво. Думаю, у парку можна побачити всіх українських дятлів, крім карпатських / поліських (жовни зеленої, білоспинного і трипалого дятла). А всі інші — жовна сива, чорна; дятли звичайний, середній, малий, сирійський — мають бути в Холодному Яру. Також, думаю, там цікаво пошукати сов, наприклад сову сіру.

Як і в будь-якому місці в Україні, птахоспоглядати найкраще навесні, коли птахи співають, і тоді їх простіше ідентифікувати.

Який новий досвід отримала команда під час поїздки?

Євгеній:

У ресторані «Дикого Хутора», де ми зупинялися, посередині є велике вогнище. Ти стоїш, дивишся на цей вогонь — і відчуваєш надпотужну енергію взаємодії людини з вогнем.

Будинки, які здають в оренду, мають дров’яне опалення. Тому там можна зрозуміти, що таке рубати дрова, як опалювати будинок дровами. Як мінімум, важливо цього навчитися — хоча б підкидати дрова. Бо ж зараз люди часто повертаються з міста в села, споруджують собі каміни.

Коли ми говоримо про національні природні парки, то передусім говоримо про природу. У цьому парку є цей унікальний стан — тиша посеред лісу зі співами птахів і величчю дубів. Це теж був особливий досвід.

Через воєнні обмеження частина парку закрита для відвідувачів, заборонено відвідувати ліс. Можна побачити пам’ятки парку вздовж дороги Т2402 і поблизу (їх позначено на гугл-мапі): місце останнього бою та загибелі головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака; поховання гайдамацького отамана Гната Голого; Гайдамацький став — місце освячення зброї; Онуфріївське джерело; Святотроїцький Мотронинський монастир; могилу Холодноярського сотника Івана Компанійця (на території монастиря); пам’ятний знак загиблим бійцям 93 ОМБр «Холодний Яр» і Пантеон Героїв; пам’ятник Холодноярським партизанам; скіфські вали, рови та кургани; пам’ятний знак «Склик»; музейно-етнографічний комплекс «Дикий Хутір»; 1100-літнього велета «Дуб Максима Залізняка».

Дізнатися актуальну інформацію щодо відвідування парку можна за номером 0964397742 (Легоняк Богдан Васильович) або поштою [email protected].

Ми готуємо велике інтерв’ю з очільником парку, Богданом Легоняком. З нього ви дізнаєтеся більше про те, як працює національний природний парк «Холодний Яр» в умовах воєнного стану, що вдалося зробити за рік роботи. А про попередню поїздку Євгенія Довгалюка до Шацького національного парку читайте тут. Залишайтеся з нами!

Чому українці їздять у національні парки? Як справляються з логістичними труднощами? Де сплять і харчуються? У цьому циклі матеріалів ми даємо слово людям, які подорожують національними парками.

Ми вже говорили з Ларисою Осипенко про еколовонтерство та науковий туризм. Сьогодні наша співрозмовниця — Юля Нор. З Юлею ми познайомилися, коли вона запропонувала проєкту wownature допомогу з перекладом сайту. Так Юля стала волонтеркою wownature. Її родина живе в Бучі, вони з чоловіком подорожують парками й беруть із собою доньку Алісу, відколи та була ще немовлям.

Як почалося ваше захоплення подорожами?

Ми почали подорожувати, коли в нас з’явилася перша машина — у 2008 році. Це був Lanos, і ми ним об’їхали Чорне море. Їхали через Туреччину, ламалися, дивилися історичні місця, милувалися природою. Потім почали шукати цікаві маршрути в Україні. Зараз у нас маленький повнопривідний джип, ним можемо проїхати там, де важко низенькій машині. 

А як ви шукали локації?

То ще було до часів Google Maps і навігаторів. Журнал «Фокус» робив спецвипуски «Красива країна» з мапою України й сотнею місць, які варто відвідати. Ми користувалися цим журналом як путівником.

Спочатку їздили по містах: Львів, Харків, Одеса. Усі свята, вихідні, відпустки проводили в поїздках. Гори, степи, кам’яні могили — усе дивилися. Ми об’їхали повністю Україну із Заходу на Схід.

Чому вирішили зосередитися на дикій природі?

Після першого чи другого року зрозуміли, що природа нам цікавіша за міста. Ти можеш в одне й те саме місце приїхати в різні пори року, і воно буде інше. Природа не набридає. 

Ми також за кордон багато їздили, зокрема в Норвегію. А в них є ціла філософія життя на свіжому повітрі — friluftsliv, яка акцентує увагу на проведенні часу на природі, повазі до неї. Лікар навіть може пацієнту прописати прогулянку! Отам ми набралися любові до природи.

Нам сподобався підхід норвежців до мандрів. У національних парках ти сам відповідаєш за свою безпеку: наприклад, прироблено мотузку, щоб піднятися на прямовисну скелю. Тобто вони полегшують туристу життя, але ти маєш сам за себе відповідати, мозок вмикати. 

З якого віку доньки брали її із собою? 

З дочкою ми вперше виїхали під Київ, коли їй було 3 місяці, з наметом — коли Алісі було 10 місяців. Тоді ми їздили в нацпарк «Подільські Товтри». Потрібно планувати поїздку так, щоб враховувати потреби дитини. Наприклад, що дві-три години робити зупинки, гуляти.

Спала вона в моєму спальнику, у мене під боком. Памперси рятують майже в усіх випадках, плюс вологі дитячі серветки. З годуванням до 6 місяців взагалі було ідеально — бо це ще грудне вигодовування. Після пів року з прикормом трохи заморочувалися, але все було добре. Коли їй було півтора року, ми тиждень у Карпатах протусили — і частину часу жили в наметі. Візочок із собою в Карпати ми не брали, бо там із ним не проїдеш, мали слінг (це такий довгий шарф, яким примотуєш дитину до себе).

Коли Аліса подорослішала, носили її в рюкзаку-переносці: там є місце для речей, а для неї ще й така шапочка зверху — якщо дощ пішов, вона в нас королева була. 

Дітям на природі класно: знаходять собі листочок, палку, шишку — і те, що купляється за 100 мільйонів із пищалками-дзвіночками — їм стає не треба. Це й на розвиток впливає, тобто для дітей відпочинок на природі конче потрібен.

Яким був перший похід Аліси?

Алісі було десь два з половиною роки, ми були в Ірландії. Там був невеличкий трек — 3,5 км, з набором висоти. Він складається з трьох частин: після кожної можна спуститися донизу, доріжки прокладені, тому ми наважилися підійматися — якби дитина почала хникати чи фиркати, спуститися легко. 

Не брали ні візочка, ні слінга. Вона побігла першою, помітила на вершині козу. Гора сама кам’яниста, на вершині здуває, але вона навіть не подумала, що можна не йти — дуже їй цікаво то було. 

Торік ми ходили з дитячим походом у Карпати з організацією «Кулуар». Пройшли 22 кілометри! Аліса спальник, каремат сама несла. 

Чекаю моменту, коли донька скаже, що залишається з бабусею з дідусем, а ми із чоловіком удвох поїдем у відпустку. Але поки ні, хоче з нами. Зараз їй 8.

Чи багато речей доводиться брати, коли подорожуєш із дитиною?

Останні роки в нас речей однаково — що на два тижні їдемо, що на два дні. Один рюкзак на кожного члена сім’ї, якщо плануємо ночувати в готелі. У малої ще один рюкзачок додатково — з іграшками. Намет, спальники веземо окремо, якщо ночуємо на природі.

Коли ви радите їздити в національні парки?

Ми їздимо в різні сезони в одні й ті ж місця. Чула, що в японців 72 сезони — зацвіла сакура, зацвіли клени, перший сніг упав тощо — і вони вміють приїжджати та насолоджуватися чимось одним. Як починає цвісти сакура, уся Японія переїжджає в ті локації, де в них сакура висаджена.

У нас можна так само. Коли в парк «Тузлівські лимани» прилітають фламінго, треба це популяризувати, щоб люди їхали на фламінго. Так, як про Долину нарцисів у нас уже знають (у Карпатському біосферному заповіднику. — Ред.). Або коли в Карпатах сніг сходить і з’являються крокуси! 

Звісно, це відповідальність для парку — щоб туристи не розтоптали крокуси чи нарциси.

Чи їздите ви взимку на природу?

Взимку ми катаємося на лижах, на санчатах. Я дуже люблю біля Черемоського національного парку в с. Сергії хутір Тихий. Місцина суперова! Там купа котеджів, можна пішки по горах гуляти. Як у казці, на конику з дзвіночками кататися.

Снігу повно! Якось я реально провалювалася по пояс у сніг. Іду на саму вершину, а тут — бах, на горі корова стоїть. Взимку. Корова. Звідки вона там взялася? І сміх і гріх.

Люблю туди їздити ближче до весни, у лютому, коли свята закінчилися, ще ні бруньок, ні листочків нема — тоді можна зустріти диких звірів. Бо коли «зеленка», їх не видно. Взимку ж їх підгодовують працівники парку, тому живність не боїться — і тварин прям побачити можна.

Під Харковом у ту пору теж класно: ми їздили в парк «Гомільшанські ліси» на Коробові хутори (курортне поселення. — Ред.). Там і річка, можна в баньку сходити, а потім прямо в річку стрибнути. Взимку зовсім інша атмосфера: немає людей, одна кафешечка працює, але можна погуляти, місцевий народ у хокей грає на озері чи річці.

А далі, десь із 8 березня, коли ще було кілька додаткових вихідних, ми починали активно кататися. Їздили по снігах, по грязюці на Бакоту в «Подільські Товтри». На Великдень зазвичай їхали на Схід, бо в чоловіка там жили родичі. То ми заїжджали у Святогірськ, на кам’яні могили Донецької області, спускалися в шахти Соледара, заїжджали в регіональний ландшафтний парк «Клебан-Бик» біля Костянтинівки.

Чи складно в таких подорожах з дитиною?

Років до шести діти ходять туди, куди батьки ідуть, і головне — щоб батькам було в кайф. Якщо батьки насолоджуються — дітям усе прекрасно. 

Коли батьки самі ходили в походи до появи дитини, то вони спокійно ходять і з дітьми. А от коли дорослу людину з дитиною кличуть у похід, а вона ніколи й до дитини не була, тоді в неї можуть бути несподіванки. Усе залежить від того, чи батькам комфортно в таких умовах. 

Як обираєте для себе національний парк?

Я люблю воду й гори, тому до анексії Криму ми їздили в походи на півострів. У Карпатах мені не вистачає великого озера чи широкої річки — як Дніпро. Тому мій топ — це парки довкола Дністра: «Дністровський каньйон», Хотинський парк, «Подільські Товтри». Ще ми були в «Бузькому Гарді»: там пороги, Актівський каньйон — така краса й дика природа. Там можна було стати палаткою на найближчому полі!

Ще дуже люблю, коли ріки Прип’ять і Стохід розливаються (у парку «Прип’ять-Стохід» — ред.). Навесні, коли паводок, можна між деревами плисти на човнах, як по Амазонці! Ще хочу в тому ж районі попасти на болота, бо я фанатка боліт, пройтися стежечками. Але туди треба або пізньої осені або ранньою весною їхати — бо в інший час з’їдять комарі.

Придивляюся до туристичної мережі «Шлях» (путівник мережі інформаційно-рекреаційних центрів природно-заповідних територій «Шлях» північним сходом України розробила Українська природоохоронна група. — Ред.). Ми вже стільки разів їздили в цей регіон! Там природа бомбічна! Коли Десна розливається весною, то там просто стояти й дивися на панораму.

Тими місцями водить екскусії Андрій Сагайдак (засновник і керівник Природничого центру «Міжрічинська Пуща». — Ред.). Його екскурсії треба цифровізувати, записати все, що він розказує, зробити маршрути його слідами, бо то топ!

Чому радите українцям їхати в національні парки?

Коли в парку немає зв’язку, це дуже допомагає перемкнутися, не сидіти в новинах і соцмережах. На другий день подорожі я геть забуваю про роботу, бо навколо завжди щось цікаве відбувається. Тобто це такий перезапуск системи. Як комп’ютер радять раз на місяць перезапускати, щоб він почистив те, що поназберігав.

Є страх, коли вперше їдеш: не знаєш, де зупинитися, а якщо ще й залежиш від громадського транспорту, то складно. Ми якось на Волинь їхали без машини із Чернівців, то зробили купу пересадок, втратили повно часу на очікування автобусів, потягів. Оце вибиває з колії. А ще ж інколи туди просто нічого не ходить, тоді доводиться попутки ловити.

Як можна зробити поїздку в національний парк зручнішою?

Мені важливо мати позначки локацій парку на онлайн-мапах. Це кльово, коли приїжджаєш на екостежку й там стоїть інфорстенд, але ж хочеться заздалегідь спланувати: дізнатися онлайн, який на цій екостежці кілометраж, на що там звернути увагу. Такої інформації на сайтах парків бракує.

Ще мені не вистачає крамничок для туристів. У Карпатах таке є, «Арден» також приємно вразив у цьому плані: там є туристичний центр із сувенірами («Арден» — реабілітаційний центр для хижаків на території національного природного парку «Подільські Товтри». — Ред.). У крамничці можна продавати якісні листівки з місцевою атрибутикою, кераміку. Ці сувеніри можуть містити інформацію про особливості місця: мовляв, ось тут росте такий мох, є тільки в цьому регіоні і всю планету рятує. У «Холодному Яру» теж є така туристична інфраструктура, хоч це й молодий парк.

Ще хочеться розуміти заздалегідь, де можна розміститися. Дуже раділа, коли в Карпатах почали з’являтися туристичні притулки, як-от Явірник. Тобто їдеш і знаєш, де можна розкласти намет. Хотілося б, щоб кожен парк позначав такі локації в себе й щоб їх можна було знайти на онлайн-картах.

Мені хочеться потрапити в парк «Кармелюкове Поділля». Я почала шукати, але інформації дуже мало знайшла. Бракує інформації про готелі, кемпінг. Я можу піти з наметом, але де його ставити? Важливо, щоб у кожному парку був візит-центр, де можна дізнатися про кемпінг, розписано всі маршрути, а відвідувачі платять за вхід для розвитку парку. Бачила таке в США: навіть якщо візит-центр зачинено, на вході стоїть скринька і список послуг, відвідувач може закинути туди вказану суму. У нас я таке бачила в «Ардені».

Крім того, що Юля подорожує в парки, вона ще їх і малює. А потім створює листівки. Юлю, розкажіть про своє хобі.

Є така ініціатива — посткросинг. Люди з усього світу обмінюються листівками через спеціальний сайт, і наша Укрпошта теж залучена. Посткросер на сайті отримує адресу іншого учасника та надсилає йому листівку. 

Я перед відправленням дивлюся профіль людини, її соцмережі — щоб обрати доречну листівку. Люди часто просять надсилати листівки з локальною природою, розповідати про свій регіон, природу. Якось мені прислали листівки з американськими національними парками. Виявилося, таких є цілий набір і він дуже популярний! Потім ще з Литви схожі отримала.

Стала шукати в нас такі листівки, розпитувала дівчат у спільноті, і ми не знайшли. І тоді я сіла малювати. Беру фоточку з парку, яка мені дуже подобається, перемальовую її алкогольними маркерами (ними можна робити градієнт, малюнок у результаті подібний до акварелі). 

Почала із Черемоського парку. Надрукувала малюнок, вийшла листівка — то я і почала розсилати за кордон. Тепер у мене вже шість листівок: влітку-восени я збираю враження, взимку малюю. Листівки я не продаю, тільки розсилаю та дарую друзям. Це хобі мене перезавантажує.

Цей матеріал описує досвід однієї родини, і він може відрізнятися від досвіду вашої сім’ї чи сім’ї ваших друзів. При плануванні мандрівки орієнтуйтеся на стан здоров'я та підготовленість членів своєї сім'ї.

На базарі в будь-якому містечку Гуцульщини ви точно бачили домоткані килими, косівську кераміку, вишиті сорочки та пробували сирних коників. 

Маємо для вас дві чудові новини: 

1. Тепер зразки гуцульської культури зібрано в одному просторі.
2. Ви самі можете долучитися до гуцульських традицій!

Розповідаємо.

2023 року працівники національного природного парку «Гуцульщина» створили сучасний музейно-креативний простір «Гуцульська світлиця».

Музейний, бо в ньому можна оглянути косівську кераміку, різьбу по дереву, ткацькі вироби, писанки, гуцульський стрій і прикраси, які виготовили сучасні майстри.

Креативний, бо там проводять майстерки. Ви зможете навчитися:

• ткати на верстаті;
• прясти;
• вишивати;
• робити вибійку (візерунок на тканині);
• виготовляти різдвяного павука;
• ліпити сирного коника.

Майстерки розраховані на дорослих і дітей, їх проводять працівники парку та запрошені майстри. Максимальна кількість учасників — 15-20 осіб. 

Спочатку експонати до світлиці збирали співробітники: приносили старовинні речі (предмети традиційного строю, приладдя для виготовлення сиру, одягу) та оформляли експозиції в одній з кімнат адміністративного корпусу парку.  

Щоб осучаснити простір, 2023 року парк звернувся по допомогу до митців з Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Там розробили нову концепцію та візуалізацію приміщення — і парк отримав проєкт для сучасної інтерпретації культурної спадщини краю. 

Цей проєкт підтримав Український культурний фонд. Роботи тривали 4 місяці: відремонтували та оздобили приміщення, закупили обладнання, меблі. Експонати розмістили у 2 кімнатах: ткацькій та власне світлиці, де проводять майстерки. Весільний стрій, виконаний майстрами інституту, верстат, прялку, відео виготовлення кахлів для печі можна побачити, зісканувавши QR-коди у світлиці та на сайті парку.

«Гуцульська світлиця» працює за адресою: м. Косів, вул. Дружби 137 (Науково-просвітницький центр НПП «Гуцульщина»). Станом на грудень 2023 року вхідний квиток до науково-просвітницького центру коштує 30 грн. Щоб замовити екскурсію, майстерку, телефонуйте: 0973323171 

Окрім «Гуцульської світлиці», у Науково-просвітницькому центрі Парку можна оглянути кімнати-музеї природи, покататися верхи чи на бричці, відвідати центр розведення коників гуцульської породи.