До снігів і морозів wowлюди з нацпарків готуються завчасно: готують корм про тварин і пташок, ладнають ґрунти на наступний рік, прибирають територію. Подивимося, над чим працювали науковці на порозі цієї зими. 

У Національному природному парку "Мале Полісся" виготовили та  розмістили годівниці та солонці для підгодівлі диких тварин. Завчасно працівники виростили та підготували корм — жито та пшеницю, горох, рис озерний, конюшину, топінамбур, кормову капусту, кукурудзу тощо. Для зайців, козуль, лосів і кабанів співробітники зробили кормові віники з пагонів ясеня, верби, горобини, яблуні. Такі ж ласощі звірам розклали працівники Ужанського національного природного парку.

Годівниці вже наповнили і в парку “Сколівські Бескиди”. А ще — готуючись до зими, прибрали територію лісництва та підготували ґрунт для висадження лікарських трав наступного року.

Працівники НПП "Нижньосульський" разом зі школярами вішали годівнички для птахів із зерном і насінням.

Не тільки птахам потрібні хатки — співробітники Національного природного парку "Північне Поділля" розвісили на деревах хатинки для кажанів. 

Завчасно подбав про партнерську допомогу Національний природний парк "Сколівські Бескиди" — і разом з UAnimals працівники закупили 8 тонн зернової суміші для 39 зубрів, які мешкають у парку. У сніжну зиму та сильні морози тварини збираються в стадо, залишаючи в центрі  теляток. Їм стає складно добувати корм, виживати в природних умовах. Підгодовуючи зубрів та охороняючи їх, парк дбає про збільшення чисельності тварин. 

Гарну акцію провели в НПП “Синевир” разом зі школярами: учні старших класів у шкільному саду зібрали яблука та передали ведмедикам в реабілітаційний притулок, який діє при нацпарку.

Зі дітьми, щоправда меншими, працювали і в парку “Кармелюкове Поділля”: там малюкам розповіли про те, як звірі переносять зиму, показали фільм і разом із ними робили аплікації.

Робота національних парків триває цілий рік — і взимку теж. Ми вже готуємо добірку несподіваних зимових ініціатив, які впроваджують wowлюди. Їх можна побачити і на власні очі, побувавши в нацпарку. 

Відвідуй національні парки — підтримуй заповідну природу, яку боронять наші захисники!

Національний природний парк «Святі Гори» лежить у північній частині Донецької області, довкола Святогірська, Лиману, Білогорівки та низки населених пунктів, про які часто говорять у новинах зі східного фронту. З початку повномасштабної війни парк втратив двох співробітників, майно, будівлі, зазнав шалених екологічних збитків. Попри це співробітники повертаються до нацпарку, допомагають громаді та сподіваються на відновлення.

На початку жовтня на фейсбук-сторінці нацпарку «Святі Гори» з’явився перший пост після 24 березня. На фото — поруйновані будівлі та погоріла техніка. 12 жовтня 95 % території парку було деокуповано. Через місяць після цього природоохоронниця Анастасія Драпалюк побувала у «Святих Горах» і зустрілася з директором парку, Сергієм Приймачуком.

Анастасія розповіла, що територією парку пересуватися заборонено, ходити можна суто по асфальту в дозволених місцях. Про наукову чи дослідну роботу наразі не йдеться — парк потроху приходить до тями та передусім забезпечує виживання людей, які тут лишилися та повертаються додому (парк охоплює територію довкола сіл і міст Святогірської громади). Разом із місцевою владою парк організовує розмінування, готує документи та забезпечує рубки в господарській зоні, щоб люди мали чим обігріти домівки. Анастасія каже, що негатив, який лишили по собі росіяни, відчутний фізично. Особливо важко людям, які увесь час залишалися на території парку.

Під час тимчасової відсутності місцевої влади нацпарк узяв на себе функцію органу влади — як єдина державна установа в громаді. Так люди бачили, що держава є.

Сергій Приймачук розповів Анастасії, якими були ці місяці російської окупації.

Співробітники парку дуже болісно перенесли окупацію. До окупації, навіть після підриву мосту, яким люди добиралися на роботу із села Богородичне (Краматорський район), вони працювали — переходили пішохідним мостом. Коли бомбардування посилилося, люди стали виїжджати — у Полтавську, Дніпропетровську, Львівську області. Дехто залишився. Першим великим потрясінням для нас стало поранення інспектора охорони — йому осколком пробило щоку. Але найгірше було попереду.

Я відстежував, де перебувають наші співробітники, постійно був із ними на зв’язку. Ми знаємо долю майже всіх, інформації немає лише щодо десяти людей. Колаборантів серед наших співробітників не було. Ті люди, які зараз на території РФ, опинилися там не зі своєї вини.

Один працівник був тяжко поранений у живіт, руку та ногу. Його лікували у Сватовому, у нього дружина тяжко хвора. Вони лишилися на окупованій території; де вони зараз — невідомо. Два співробітники загинули. Через нерви люди почали хворіти, з’явилася онкологія, психічні розлади. Постраждали й сім’ї співробітників, діти.

4 червня Святогірськ зайняли російські військові. До цього часу співробітники намагалися вивезти техніку до головної садиби парку. Під вогнем переправили пожежну машину та два трактори до Святогірська. Однак через підрив мостів місто лишилося відрізаним від підконтрольної Україні території, тому працівники не змогли вивезти ні обладнання, ні техніку. Ці речі забрали росіяни.

80 % будівель парку зруйновано. Відносно вціліла тільки головна контора, де жили окупанти. Вона теж розграбована, розбита. Села громади — Долина, Богородичне, Ярова, Тетянівка — мають 90–100 % пошкоджених будівель, практично жодного цілого будинку не лишилося. Вибиті вікна, знесені дахи, вигорілі хати, декому до фундаменту все рознесло.

Нині умови для життя й роботи не зовсім належні. Нам потрібен транспорт (практично весь був знищений), пальне. Я сподіваюся, що до нового року ми ці негаразди якось будемо долати.

Зараз з’ясовуємо, хто міг би вже повернутися, однак людям нікуди вертатися, їхні помешкання розбомблені. Своїми силами привести оселі в належний вигляд до зими дуже тяжко. Тому ми допомагаємо кому можемо з ремонтом, шукаємо покинуті помешкання та домовляємося з власниками, щоб пустили туди співробітників. Вони зможуть працювати та забезпечувати дровами людей, які залишаються у Святогірській громаді (місто Святогірськ і 3 селищні ради — 11 населених пунктів). Скрізь люди потребують дров, щоб обігріти оселі.

Медобслуговування у Святогірську станом на початок листопада ще не відновлено. Ми забезпечуємо ліками співробітників, стараємося одне одному допомагати, ми як сім’я. У нас дуже хороший колектив. Люди стоять горою одне за одного.

Нині в’їзд неповнолітніх у нашу зону категорично заборонено. Дитсадки, школи не працюють, немає змоги ні випрати речі, ні помитися. Електрикою обіцяють забезпечити поки тільки приватний сектор. Умов для життя дітей тут немає. Ба більше: діти хочуть брати до рук усе, що бачать, тому велика небезпека підірватися. Усіх дітей зі Святогірська та громади евакуйовано.

На території парку було багато дитячих закладів — 33 оздоровчі табори, лісова школа-інтернат, зона відпочинку «Смарагдове місто», 2 дитячі дачі — це все не функціонує. Наш парк курував усі школи громади й навіть частково Лиманського району — проводили екоосвітні заняття, конкурси. Виховна та екоосвітня робота була добре поставлена. Відзначали разом свята — день птахів, день довкілля тощо. Зараз усе це в минулому.

Природа схильна до самовідновлення, так. Але я знаю ще по 2014 року — коли градами накрили ділянку в лісництві — що 8 років там навіть трава не росла. Частково це тому, що там піщаний ґрунт, однак усе ж вражені галявини потерпали дуже й дуже довго.

За останніх пів року знищено тисячі гектарів лісу, забруднені ґрунти, води. Крейдяні схили, які є унікальні для всієї Європи, понівечені. Вони всіяні, як і інша територія парку, нерозірваними снарядами та «небезпечними подарунками» від окупантів. Але оцінювати збитки, завдані фауні та флорі, мають спеціалісти.

Науковиця МБО «Екологія-Право-Людина» Катерина Полянська приїхала на територію парку, щоб дослідити ґрунти у вирвах, утворених від попадання ворожих снарядів, на наявність важких металів та інших небезпечних речовин. Вона відібрала зразки ґрунтів, де це було можливо (поки що через забруднення вибухонебезпечними предметами немає доступу до лісів та відкритих ділянок на схилах та полях), а також зібрала уламки снарядів, оскільки вони також можуть бути джерелом забруднення ґрунтів.

Катерина також зафіксувала наявність лісових пожеж на території парку, низових та верхових, ушкодження дерев під час вибухів, пошкодження ґрунтового покриву через проїзд воєнної техніки, зведення фортифікаційних споруд, забруднення паливно-мастильними речовинами та продуктами згоряння техніки. Поспілкувалася з директором щодо фактів загибелі риби та амфібій у річках та озерах парку внаслідок підриву в них різних вибухових предметів.

Хоча загальна вартість шкоди, яку окупанти завдали природі, буде оцінюватися мільйонами або навіть мільярдами гривень, нині навіть маленька допомога може стати в пригоді.

Для відновлення роботи парку потрібні:

• комп’ютери та інша оргтехніка;
• автомобілі;
• електричні генератори;
• матеріали та обладнання для ремонту приміщень;
• пожежна техніка;
• засоби пожежогасіння;
• паливно-мастильні матеріали;
• формений одяг;
• спальники;
• продукти довготривалого зберігання;

Контактна особа: Сергій Приймачук, директор національного природного парку «Святі Гори», +38 099 034 60 38, електронна адреса: [email protected], сторінка у фейсбуці: https://www.facebook.com/svyatygory.

Читайте інші наші матеріали про деокуповані нацпарки: історію природоохоронця з НПП "Голосіївський" і військового Андрія Хрутьби, Володимира Клетьонкіна з деокупованого НПП “Дворічанський”, що на Харківщині, інтерв'ю з науковцем нацпарку "Кремінські ліси" Володимиром Яроцьким.

Деокупація правобережної Херсонщини минулого тижня стала для українців святом. І — приводом ще активніше підтримувати Сили оборони України. Wowлюди з нацпарків теж щодуху допомагають війську та українцям, які постраждали через війну. 

Працівники Шацького НПП придбали військовим безпілотник, а співробітники НПП Синьогора — тепловізор. Так само тепловізор (а також бінокль) бійцям передали співробітники НПП “Кременецькі гори”. Wowлюди з нацпарку “Сколівські Бескиди” передали на фронт позашляховик — у підрозділ, де боронять Україну їхні колеги.

Директор НПП “Синевир” уже кілька разів відвідав зону бойових дій і передав бійцям допомогу від Франкфуртського зоологічного товариства (FZS) — теплі речі, спальники, продукти, воду, гігієнічні засоби, пічки-буржуйки та генератори.

Голосіївський нацпарк разом з Ганною Кузьо збирав кошти на термопушки для підрозділу, де служить співробітник парку Андрій Хрутьба. Орнітологиня провела благодійний вебінар, а парк розіграв свою сувенірну продукцію серед донаторів.

Нижньодністровський НПП надіслав бійцям на Донецький і Херсонський напрямки власноруч виготовлені вітамінні суміші для чаю, солодощі, горіхи, дитячі малюнки та маскувальні сітки. 

У нацпарку “Дністровський каньйон” влаштували прогулянку для українських бійців, які лікуються та проходять реабілітацію неподалік. Співробітники ж нацпарку “Верховинський” висадили алею хризантем у пам’ять про полеглих воїнів, зокрема капелана о. Михайла Гергелюка. 

Тим часом у нацпарку “Кременецькі гори”, крім допомоги бійцям, організували похід для людей, які вимушено переїхали з Маріуполя до Тернополя. Екологічні заходи для переселених діток так само проводять у парку “Подільські Товтри”.

Пишаємося wowлюдьми, які працюють в українських нацпарках! Разом — переможемо! Про інші ініціативи нацпарків на допомогу військовим ми писали тут. 

Науковець Володимир Яроцький нині живе та працює у Львові. Він не знає достеменно, чи існує його довоєнна посада та навіть місце, де до 24 лютого він працював. Володимир Яроцький родом із міста Кремінна Луганської області. Він співробітник єдиного національного парку Луганщини — «Кремінські ліси».

Володимир — спадковий біолог: його прадід був одним із перших учителів природничих наук на Кремінщині, батько Володимира нині займається біотехнологіями. Для Володимира було очевидним рішення вступати на біологічний факультет, він навчався в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна:

Під час навчання Володимир долучився до Дружини охорони природи (громадської студентської організації, де учасники протидіють браконьєрству, охороняють об’єкти природно-заповідного фонду, займаються екоосвітою).

Випуск Володимира з університету збігся з черговою спробою науковців заповідання кремінських лісів: Луганщина — це малолісистий регіон, і в Кремінній лежить найбільший лісовий масив регіону. А отже, ця територія була зоною перехресних інтересів — науковців і лісників. У 1930-х роках у Кремінній було заповідне господарство, яке спеціалізувалося на охороні хохулі, рідкісного ссавця з родини кротових. 

Наприкінці 1950-х господарство ліквідували. У радянський час і в 1990-ті охоронний статус мали різні об’єкти на цій території (приміром, сосновий бір, дубовий гай). На початку 2000-х був розроблений проєкт заказника, який включив би заплаву річок та ширше репрезентував природу краю, однак він був реалізований у дуже усіченому вигляді. Наступна хвиля припала на 2008—2010 рр.:

У цей час Володимир почав працювати в Українському науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького (м. Харків). Новостворений парк невдовзі було ліквідовано. Наукова спільнота наполягала на відродженні парку, і зрештою він знову там постав — 2019 року, практично в межах попереднього. Однак, зауважує Володимир, найцінніші з погляду охорони природи комплекси — широколистяні та вільхові ліси в поєднанні із заплавними луками та водно-болотними угіддями, природні соснові та дубово-соснові ліси, — здебільшого не ввійшли до складу нацпарку.

Фактично парк почав роботу 2021 року: отримав будівлю, набирав штат. Володимира теж запросили до команди парку. Деякий час він поєднував цю роботу із зайнятістю в інституті, однак потім залишився тільки в парку:

Працювати було цікаво, бо, каже Володимир, він прийшов у щойно посталу організацію, відкриту до нового бачення. Наприклад, у парку планували проєкт із реінтродукції хохулі; думали про трансформацію лісів до більш природних і стійких до хворіб, пожеж. Володимир брав участь у проєкті по картуванню ссавців, розставляв фотопастки в Кремінських лісах:

Отже, у парку розробили план на рік, проводили бюджетні закупівлі та загалом були сповнені ентузіазму, запрошували дослідників на експедиції. У листопаді 2021 року провели робочу зустріч із колегами з Угорщини, домовилися про спільні дослідження об’єктів парку, поновлення степу на згарищах культур сосни після пожежі 1996 року.

До великої війни Володимир жив на два міста — Кремінну та Харків. 10 лютого востаннє поїхав велосипедом у ліс, поставив фотопастки (до речі, одна з пасток стоїть на березі Сіверського Дінця, навпроти Білогорівки, де росіяни без успіху намагалися навести понтонну переправу) і повернувся до Харкова. Наближення війни він відчув із поведінки іноземних колег на початку лютого — комусь посольство заборонило їздити в парк, а друга-американця з Сіверськодонецька перевели до Києва.

Спочатку Володимир думав поїхати в Кремінну: мовляв, земля, вода є, будинок є. Події відбувалися швидко, і зрештою сім’я поїхала в іншому напрямку — до родичів під Сваляву (Закарпатська обл.). Володимир згадує, що діяти конструктивно їм допоміг польовий туристичний досвід. Діставшись Закарпаття, допомагали виїжджати знайомим зі сходу України. Зв'язок із парком Володимир втратив із середини квітня.

Напередодні окупації Кремінної (середина квітня) будинок, де залишилася тітка Володимира, був пошкоджений: йому знесло дах. Науковець устиг розповісти тітці, як користуватися польовим спорядженням — спиртівками, пальниками, самонадувними килимками, спальником, щоб перенести екстремальні умови. Відтоді зв’язку з нею він не має. З батьками Володимир востаннє говорив 31 серпня.

Нині Володимир із родиною мешкає у Львові, працює в науковому проєкті разом із колегами з інституту та Громадської організації «Лісові ініціативи й суспільство», а також розробляє програму навчального тренінгу для державної служби охорони природно-заповідного фонду. Ще проводить екотерапевтичні прогулянки — допомагає впоратися зі стресом внутрішньо переміщеним українцям; мріє працювати з нашими військовими.

Науковець думає, що парк дуже пошкоджений. Заплавні діброви з окупованого берега Сіверського Дінця напевно постраждали через спроби наведення понтонних переправ та обстріли. По-друге, найімовірніше, росіяни замінували всю заплаву. По-третє, вочевидь рубають ліс для укріплень, дотів, окопів і гуманітарних потреб: дозволяють колаборантам продавати деревину місцевим мешканцям на дрова — підозрює Володимир.

З другого боку, через негативний вплив на Кремінські ліси — як-от мінування — у майбутньому можна буде встановити суворіший режим охорони території, зменшити рекреаційне навантаження. Це дасть поштовх відновленню території, вважає Володимир. Передбачає зацікавленість дослідників, іноземних фондів у відновленні нацпарку, адже через війну про цю територію стали говорити. Також сподівається, що вдасться трансформувати штучні ліси (сосни, які були щільно посаджені, а від того є слабші та вразливіші до вогню, комах), насаджені після 2 Світової війни, у природні, стійкі насадження — де ліс постачатиме екосистемні послуги, а не буде джерелом комерційної деревини, як при щільних насадженнях. Каже, що хоче повернутися до свого нацпарку:

Також читайте історію природоохоронця з НПП "Голосіївський" і військового Андрія Хрутьби та Володимира Клетьонкіна з деокупованого НПП “Дворічанський”, що на Харківщині.

Щоб відвідувачам було цікаво приїжджати в парки ще і ще, wowлюди, які там працюють, облаштовують нові маршрути, рекреаційні та фотозони, навіть цілі острови! Сьогодні розповідаємо і показуємо, що новенького зробили національні парки. 

Відкривали нові стежки. НПП “Бойківщина” облаштовує екопізнавальну стежку лісорозсадником, на якій відвідувачі зможуть побачити, як вирощують ліси — від насіння до великих дерев.

У Дермансько-Острозькому нацпарку з’явилася стежка “Урочище Вільхава”.

Наявні стежки теж потребують догляду та ремонту. Результатами роботи поділилися співробітники Ужанського, Черемоського нацпарків.

Співробітники Слобожанського національного природного парку облаштували осінню фотозону:

4А в Шацькому НПП wowлюди привели до ладу цілий острів!

Обладнали нові рекреаційні зони із альтанками, лавочками співробітники НПП “Сколівські Бескиди”, “Гуцульщина”, а в нацпарку “Синевир”, крім того, ще й ремонтують мотель “Бункер” для гостей!

Ми впізнаємо серед наших підписників багатьох співробітників нацпарків. Спасибі, що розповідаєте про свої напрацювання! А ми будемо й надалі збирати цікаві ідеї, щоб надихнути вас.