У цьому матеріалі ми зібрали 10 національних природних парків і заповідників різних регіонів, де можна милуватися першоцвітами та замовити екскурсію:

1. Вінницька область
НПП «Кармелюкове Поділля»
Сон великий, підсніжник звичайний, сон лучний, тюльпан дібровний, скополія карніолійська.
0679817017 Тетяна

2. Закарпатська область
Карпатський біосферний заповідник // Carpathian Biosphere Reserve
Білоцвіт весняний, шафран Гейфеля, нарцис.
0963314599 Любов

3. Івано-Франківська область
Національний природний парк "Гуцульщина"
Білоцвіт весняний, шафран Гейфеля, анемона дібровна, проліска, підсніжник білосніжний.
097 332 31 71 Надія
097 69 26 241 Юлія

4. Львівська область
Національний природний парк "Північне Поділля"
Сон великий, підсніжник білосніжний, білоцвіт весняний, печіночниця.
0667508064
0969197073

5. Одеська область
Нижньодністровський національний природний парк
Крокус сітчастий, оставник одеський, карликовий ірис.
0677860876 Юлія

6. Тернопільська область
НПП "Дністровський каньйон"
Шафран, підсніжник білосніжний.
0979075175 Аркадій

7. Національний природний парк "Кременецькі гори"
Підсніжник білосніжний, горицвіт.
0978648692

8. Хмельницька область
Національний природний парк "Мале Полісся"
Підсніжник білосніжний, цвітування цибуля ведмежої.
0976304830, Оксана

9. Черкаська область
Національний природний парк "Холодний Яр"
Підсніжник складчастий.
0964397742 Богдан

10. Чернігівська область
Мезинський національний природний парк
Пшінка весняна, анемона дібровна, анемона жовтецева, ряст.
0683198641 Лариса

Замовляйте екскурсію, підтримуйте національні парки та милуйтеся відповідально!

Відео з екстремальних походів Любові Бойко на ютубі дивляться тисячі людей. Мандрівниця розповідає про віддалені гірські села, соло-мандрівки, свої подорожі лижами, велосипедами й кіньми. 

Любов живе в передмісті Чернівців, часто буває в національних парках Чернівецької та Івано-Франківської областей. Ми поговорили з Любою про екстремальні мандрівні досвіди, просування контенту та дивовижні зміни, які подорожі приносять у життя. 

Коли ви почали подорожувати?

Мій батько був схильним до пригод, займався туризмом, а я змалечку – спортивним орієнтуванням, пішим туризмом. Мені це подобалося, у моєму житті це було присутнє завжди. Тато помер в ранньому віці, тому я відчуваю, ніби продовжую його шлях.

Раніше любила дивитися міста: пізнавати архітектуру, історію. Але не люблю міського шуму – натовпу, транспорту, гучної музики, вихлопів – тому, якщо й гуляю містами, то зрання або пізно ввечері.

Абсолютна більшість моїх мандрівок – це про природу, зокрема в гори. Тому багато друзів-іноземців після моїх дописів у соціальних мережах вважають, ніби Україна – всуціль гірська країна.

Ваша робота пов’язана з мандрами?

Я пробувала перетворити хобі на роботу. Якось працювала інструкторкою з лижного катання в Буковелі. Перший рік було класно, на другий – це перетворилося на рутину. Я аж зненавиділа лижі тоді!

Так само з горами: один сезон щовихідних водила групи, які мені давали турфірми. Це стало так напрягати, що у свої вихідні я вже не хотіла жодних гір. Те, що було моєю пристрастю, натхненням, стало рутиною. Гроші того не вартували. 

Відтоді я обираю роботу в іншій сфері, а реалізуюся в тому, що мені подобається. Працюю в комунікаціях, з медіа та аналітикою. Мандрую у вихідні, хоч і працюю дистанційно (деколи і під час поїздки). Я спеціально шукала роботу, яку зможу поєднувати з мандрами. 

Як ви прийшли до формату мандрівок соло?

Люблю хорошу компанію, співрозмовників. Але думаю, у кожного таке було: плануєте спільну мандрівку – і тут за день до дати одному не виходить, інший захворів. А я вже залежна від чужого транспорту, спорядження, бо не готувалася для автономного походу. Чекала цього моменту кілька тижнів – і в останній день ніхто нікуди не їде. У мене було таке кілька разів! 

Одного разу, це було десь десять років тому, коли знов ніхто нікуди не поїхав, вирішила їхати сама. Це було літо, і в тій мандрівці я зрозуміла, що подорожувати наодинці – це так просто! Щоб не залежати від інших, стала вивчати, як доїхати громадським транспортом (машини не маю). З мапами з дитинства знайома, тут мені було просто.

Знаю, що мені потрібно, прокладаю маршрут. У гори ти йдеш по свободу, і цю свободу я отримала сповна.

Чи універсальний цей формат подорожей? Як безпечно перевірити, чи витримає людина соло-похід?

Ночувати наодинці у високогір'ї може бути психологічно складно.

1. Підіть хоча б на добу з компанією на ночівлю в горах – осмислити емоції, які виникають у незахищеному середовищі. Наш мозок генерує купу тривожних думок, хоча, на мою думку, ризиків не так і багато. 
2. Поставте намет за 500 м від населеного пункту, де точно безпечно, і спробуйте переночувати наодинці. Дехто взагалі не засинає, чекає ранку. Якщо мозок генерує страхи, позбуватися їх складно.

Я теж часом боюся, відчуваю психологічний дискомфорт. На високогір'ї, навіть на найпопулярніших маршрутах, переважно немає людей, мені там спокійно. Натомість якось після спуску не було чим добратися додому, то мусила ставити намет на ніч біля річки в населеному пункті. Там машини приїжджали, шумні компанії цілу ніч пили, бродили, билися – тоді мені було трошки лячно. 

Бувають ризиковані ситуації, особливо взимку. Але досвід спрацьовує, підказує правильні рішення. Тому мені соло-мандрівки заходять.

У соло-поході – бачу по собі – по-іншому працює організм, інстинкти. З компанією можу не подивитися під ноги, бо відволікатимуся на розмови, розслаблено почуваюся. Коли ж сама, то зібрана, сконцентрована, усвідомлюю ризики можливої травматизації, а тому обережніша. Я ж ходжу на лижах, з велосипедом, тому мала різні випадки – на щастя, не серйозні. 

Як ви готуєтеся до поїздки наодинці?

Усвідомлюючи ризики, беру контакти рятувальників, місцевих, прикордонників (у Чернівецькій області часто подорожую прикордонною зоною), щоб звернутися по допомогу. Звичайно, завжди ношу аптечку.

Перед поїздкою я шукаю інформацію в інтернеті, на сторінках національних парків, спілкуюся з місцевими, лісниками: вивчаю ареали розповсюдження звірів – вовків, ведмедів, рисей. Нагадую собі алгоритм дій у разі зустрічі з ними. Що більше знаєш, то менше страхів.

Які за тривалістю ваші соло-мандрівки?

Найдовший соло-похід тривав 90 днів: мандрувала Туреччиною, спала в наметі. 

Оптимальна автономна поїздка для мене, коли йдеш з усім спорядженням,  їжею, без спуску в населені пункти, – це 5 – 6 днів. Це і фізично нормально сприймається, і психологічно, і павербанки витримують (я ж багато знімаю на камеру). Восени 2023 року так ходила горами Румунії: мала 4 поїздки по 5–6 днів. 

У тривалій мандрівці десь на 10-й день хочеться додому: усе не подобається, складно, важкий рюкзак, непередбачені моменти. Але якщо пережити цей період, уже додому не хочеться.

Чому ви не повертаєтеся в такі моменти втоми? 

Якщо при кожній складності повертатися, відмовлятися, то можна нікуди взагалі не ходити. Коли в поїздці складно, даю собі ще 2 дні. Однак зазвичай після цього усе нормалізується.

Найважче в соло-мандрівці – перший ранок. Зазвичай доводиться виїжджати десь о 6-7 ранку, бо підлаштовуюся під транспорт. Коли будильник дзвонить о п'ятій ранку, мозок вмовляє ще поспати. Ніхто ж не жене! Це момент внутрішньої боротьби. Але я розумію: якщо зараз себе пожалію, то на наступний раз іще більший ризик лишитися в ліжку. 

Яке берете спорядження?

Не беру зайвого, уже знаю, що мені може знадобиться в будь-яку погоду. Коли сильний мороз, беру додаткове утеплення – пуховку; якщо обледеніння – кішки. Збори у 2-тижневий похід у мене займають 15–20 хвилин.  

Узимку завжди беру намет. Ось ходила в Черемоський національний парк, ночувала у місцевих – у Сараті, Яловці, Шепоті. Маршрут довгий, через гори, не знала, який стан снігу, чи зможу дійти до Сарати – тому йшла з наметом. Рюкзак з наметом важить десь 15 кг. 

Я купую легше, хоч і дорожче спорядження. При моїй вазі 50 кг 20-кілограмовий рюкзак – це вже критична вага. Інакше похід мені не в задоволення, з’являються ризики для спини.

Розкажіть про свої найпопулярніші маршрути

Найчастіше буваю в Чернівецькій та Івано-Франківській областях, туди найпростіше дістатися, ще буваю в Закарпатській області: Свидовець зручний для скітуру. До Румунії мені швидше дістатися, ніж до гір у Львівській області.

У парках мені траплялися привітні і помічні люди. Якось у Черемоському парку хотіла потрапити в Перкалабу з велосипедом. Зайшла в адмінбудівлю нацпарку спитати, чи можна там проїхати. То вони мені кажуть:

– В смислі “можна”? Треба!

Дуже були раді підказати дорогу, люблю таких людей. Комунікую з керівником Департаменту туризму в Івано-Франківській області. Вони розвивають туризм, використовують мої відео, фото, допомагають. У чернівецьких чиновників, на жаль, я не бачу зацікавленості в  розвитку туризму. 

Мені дуже подобаються дикі гори, як-от у Верховинському національному природному парку, віддаленістю та важкодоступністю. У горах краєвиди не бувають однаковими: 5 разів іду тим самим маршрутом, і щоразу вони різні, особливо це помітно взимку. Сонечко заходить завжди по-різному. Українцям пощастило мати зміну сезонів, пейзажі не встигають набриднути. Це може робити людей щасливими, якщо вони цю зміну помічають.

Коли була в Туреччині 3 місяці, то там якраз одноманітно, хоч є море, гори. 

Які національні парки України хочете відвідати?

Мрію відвідати парки Одеської області – “Тузлівські лимани”, коли прилітають фламінго, Нижньодністровський. 

Якось була на велосипедних змаганнях в “Бузькому Гарді” Миколаївської області. Мені так сподобався каньйон Південного Бугу, що я ще поїду туди, хоча б на тиждень-два. 

Ще хочу потрапити в Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Вивчала Чорнобильську трагедію, багато чула від батьків про той день, мені це болить.

Хочу побувати в Шацькому національному парку з велосипедом, подобається цей регіон. Він рівнинний на відміну від місць, де я постійно буваю. 

Мені подобається Дністровський каньйон. Я там була з велосипедом, і це унікальне та перспективне місце для велотуризму. Це локація світового масштабу! Лиш розчаровує споживацьке ставлення людей, там повно сміття. 

Як ви добираєтеся до гір з велосипедом?

Кожна поїздка – це окрема історія. Загалом складно. Вижницький, Черемоський національні парки не пристосовані для подорожі велосипедом, хоча є ідеальними для велотуризму: 

• це невисокі гори;
• там проїзні гірські дороги;
• можна заночувати в місцевих, колибах (тобто обійтися без намету). 

Їду в будні, коли менше людей, домовляюся завчасно з водіями, що матиму велосипед. Велосипед складаю в чохол, знявши переднє колесо. Бувало, що водій закидав сумками мій велосипед так, що він ламався, то мусила шукати механіка в населеному пункті. 

На жаль, ні залізниці, ні великих автобусів зараз не їде в сторону Буковинських Карпат. Інфраструктури мені дуже бракує. Навіть до курортного Мигового я не можу з велосипедом доїхати! Хоча там зробили байкпарк, де мені було б цікаво покататися. Іноді користуюся блаблакаром, але в тому напрямку зазвичай глухо. Підключаю друзів з автівками.

Я не тільки велосипедом, а й верхи в гори їздила! Неподалік Вижниці у власника можна взяти коня в багатоденну поїздку. Вдень їдеш верхи, вночі він пасеться біля намету. Але треба вміти їздити на коні, бо це не транспорт, а тварина. Комфортно має бути і вершнику, і коню. Не можна його смикати, заганяти, штурхати. Новачки мають їздити тільки в супроводі досвідченого вершника. 

Який досвід закордонних національних парків ви б хотіли бачити вдома?

У Польщі вміють працювати з маркетингом: наприклад, там розкручують будь-яку маленьку печеру в Татрах. Масовий туризм теж має недоліки, однак хотілося б більшої уваги до пам’яток української природи.

У румунських горах я побачила таке:

• культура мандрівництва: якщо є правило не палити багаття, то його не палять, намети ставлять у визначених місцях і вже ж не купаються у високогірних озерах! 
• повага до інших туристів: наприклад, музику в горах не заведено слухати, і я не чула там колонок;
• укриття для туристів: рятувальна служба разом з національними парками зробили прості укриття для туристів у вигляді куполів, де можна заночувати, перечекати негоду.
• логістика: що пів години їде потяг у заповідник. Він їде напівпорожнім, але завдяки йому розвивається туризм! 

Туризм має бути відповідальним, це гра в довгу. Правильний розвиток туризму – це про повагу до природи. Наприклад, джипери нищать українські гірські хребти зараз, і за кілька років там уже не буде чого дивитися.

Як вас змінили подорожі?

Стала менше залежати від речей. Речі потрібні, щоб закрити базові потреби, не мрію про новий телефон, дорогий одяг, прагну до мінімалізму. Мені не важливий кар'єрний ріст, посади. Думаю більше про те, що робить мене щасливою і не бачу сенсу відмовлятися від мрії заради грошей. 

Коли після подорожі повертаюся в місто, іноді не розумію, чому люди сваряться за дрібні побутові моменти. Мені шкода витрачати енергію на сварки. 

Коли в Україні подорожую віддаленими місцями, де люди живуть просто, бачу складність їхнього життя. Там немає можливості заробити, відсутня медична допомога. Це теж веде до переосмислення цінностей. 

Будь-яка подорож розширює світогляд. Світ ніби величезний, але такий маленький насправді, люди скрізь однакові. 

У 2021 я пройшла Шлях святого Якова, 1 000-кілометрову паломницьку дорогу узбережжям Атлантичного океану. Зустрічала людей з Уругваю, Мексики, Австралії, Японії. Ми всі ночували в одних туристичних сховках (альберго), здружилися. Я запам'ятала вечір, коли мексиканець, японка, австралійка, ірландець, італієць і я, українка, сиділи на кухні. Італієць зготував пасту, і ми спілкувалися. Мексика тоді стала мені такою близькою, наче я в Хотин поїхала.

У своїх відео я намагаюся показувати, що дівчина сама, без допоміжних засобів може активно мандрувати. Часом люди пишуть, що їм було важко наважитись, і мої відео надихнули їх спробувати, побороти упередження, страхи. 

Про що ваш відеоблог?

Я почала знімати 2022 року на телефон, монтувала теж на телефоні. Ніколи до того не була пов’язаною з кіно. 

• Розповідаю про складнощі, які виникають по ходу поїздки, показую краєвиди, шлях – як воно є в той момент. Жодної режисури: є лиш запланований маршрут – об’єкти, які хочу відвідати, місце ночівлі. Здебільшого не знаю, що мене очікує – сніг, перемети.
• Показую життя людей у регіоні, розповідаю про місцевість, щоб відео було інформативним. Досліджую цікаві місця, вивчаю історію. 
• Ділюся досвідом, як правильно підготуватися, щоб поїздка була безпечною (як-от щодо спорядження). 

Усе роблю сама: організовую поїздку, знімаю відео і фото, монтую, заливаю на ютуб. Маю купу ідей для мандрівок, але є нюанси по організації, логістиці. Визначальний для моїх гірських поїздок – фактор погоди. Ось була у Вижницькому національному природному парку при -20–25 °C. Було безвітряно, сонячно, зняла тоді хребет Смидовата. Це був одноденний похід, 25 км.

Можу перенести похід через дощ, сильний вітер, адже це ризиковані умови. Тому під погоду вибираю маршрут. Наприклад, цієї зими через перепади температури схили, особливо верхів’я, дуже взялися кригою. 

Які відео у вас найпопулярніші?

Канал розвивається поступово. Бум переглядів у мене стався зими 2023/2024, людям зайшло відео про Сарату (понад 120 тисяч переглядів. – Ред.). Пояснюю це тим, що: 

• регіон сам дуже цікавий, бо віддалений; 
• важкодоступний через прикордонні обмеження;
• відео вийшло про пригоди і про життя місцевих.

Відео про полонину Борсучину теж добре зайшло (майже 90 тисяч переглядів. – Ред.). Там про зимове життя в горах, людей, які там господарюють. Показала екстремальні умови мандрівки, хуртовину, як ішла через снігові замети по хребту. 

Є відео нічим не гірші, але з меншими показниками, наприклад поїздки в гори Румунії. Думаю, українцям зараз цікавіше про Україну дивитися. Плюс працюють алгоритми ютубу: чомусь зараз він вирішив показувати мої відео  в трендах. Буває, що відео не отримало багато переглядів, але має великий фідбек: люди змотивувалися, отримали корисну інформацію – для мене це теж хороший результат, а не тільки тисячі переглядів. 

Платної реклами я не роблю, у своїх соцмережах анонсую нові відео. Монетизація на ютубі у мене з грудня пішла, бо відео набрали необхідну кількість годин перегляду. Заробила я на одному відео 20 доларів, тобто по часовитратах це неокупно наразі.

Ще нюанс з ютубом – музика. Щоб не заблокували канал, потрібно використовувати музику, яка не обмежена для використання авторським правом. Тобто Scorpions у мене не можуть грати на фоні.

Щоб помітили блог, ютуб чи будь-який інший інформаційний проєкт, потрібно багато працювати, ніколи не знаєш, як воно піде. Зараз мій канал дивляться, потім може бути спад – це теж нормально. Я не ставлю цілі отримати мільйон переглядів, зосереджуюся на процесі, бо мені це подобається.

Не знаю, куди мене приведуть мандри, не планую нічого глобально. Багато доріг відкрито, маю знайомства по всьому світі завдяки подорожам. У мене немає відчуття, що життя проходить повз.

Авторкою всіх фото в матеріалі є Любов Бойко. Читайте інші наші матеріали про досвіди мандрів: з дитиною та ековолонтерство в національних парках.

Які першоцвіти найчастіше потрапляють у букети? 

Найчастіше продають підсніжники, сон, шафран Гейфеля, білоцвіт весняний, проліски.

Червонокнижні – усі види сну, підсніжник (білосніжний і складчастий), тюльпан дібровний, горицвіт весняний, первоцвіт дрібний, шафран сітчастий, шафран Гейфеля (крокус), цибуля ведмежа (черемша), рябчики.

Якщо першоцвіти виривають без цибульки, це шкодить рослині?

Шкодить: 

• рослини не встигають утворити насіння; стеблина з трьома первоцвітами — це 45-60 насінин, які не стануть рослинами наступної весни;
• нектаром першоцвітів харчуються комахи – бджоли, джмелі, метелики. Якщо немає першоцвітів, немає їжі для комах;
• поживні речовини рослина накопичує не тільки в цибулині, а й у пагоні. На місці зірваної рослини наступного року може вирости нова, але вона буде нижчою, з меншою квіткою. Якщо ж і ту рослину зірвуть, ще через рік, імовірно, з цибулини вже нічого не виросте.

Я був учасником показового дослідження, коли закладали трансекти просто від стежки і далі в ліс (трансекта — це шлях, уздовж якого підраховують і записують випадки появи об'єктів дослідження, як-от рослин. – Ред.). Ми фіксували розмір і кількість квітконосів пролісків. 

На наступний рік помітили, що далі від стежки рослини були вищі, квітки більші. Тобто біля стежки люди зривали рослини, а в лісі цибулина мала більше можливостей розвинутися.

Що робити, коли продають червонокнижні  першоцвіти?

Сфотографувати, зняти на відео продавця з рослинами, якщо це безпечно для вас! 

Дзвонити у 102. Найкраще – дочекатися патрульних. Навіть якщо поліція не приїде, ваша увага змусить продавця згорнути “бізнес”.

Яке покарання за продаж червонокнижних першоцвітів?

Відповідальність несе людина, яка торгує червонокнижними рослинами, і та, яка їх купує. За кожну рослину нараховується майнова шкода – 62 гривні; штраф від кількохсот до кількох тисяч гривень за порушення середовища зростання та порядку придбання та збуту рослин; діє стаття про незаконну торгівлю з рук та окреме покарання, якщо рослини зірвали на природоохоронній території.

Що можна зробити, щоб  зменшити продаж та знищення першоцвітів?

У місцях стихійної торгівлі розвішувати матеріали для інформування населення, активістів, які потім будуть працювати з торгівлею: продавець уже не скаже, що не знав про заборону торгувати червонокнижними першоцвітами.

Думаю, що корисно було б розмістити соціальну рекламу на моніторах, плакатах у громадському транспорті.

Чи можна вдома вирощувати підсніжники та інші червонокнижні рослини?

Ні. По-перше, цибульку викопують у дикій природі, а це вже порушення закону. 

За законом об'єкти Червоної книги можуть вирощувати за дозволом окремі установи, як-от ботанічні сади. Якщо ми бачимо, що хтось продає об'єкт Червоної книги, то однозначно розуміємо, що це правопорушення. Законодавець встановлює таку норму від початку, щоб уникнути ситуацій, коли продавець намагатиметься довести, що червонокнижні рослини вирощено легально.

Як можна милуватися першоцвітами без шкоди для природи?

Я не є прибічником ізоляції природи від людини. Слід виховувати людей правильною культурою. Щоб ті, хто їздить в національні парки фотографувати першоцвіти, мали справедливі докори тим, хто зриває і купує рослини. Люди,  які заплатили гроші, зробили зусилля, сфотографували цвітіння, не будуть толерувати продаж цих рослин на вулиці. 

На початку лютого 2024 комунікаційниця wownature Анастасія Сєрікова в Перемишлі (Польща) на фінісажі мистецьких резиденцій презентувала свій проєкт про національні природні парки України.

На фінісажі (фінальна виставка робіт резидентів і резиденток Народного дому Перемишля) художники, фотографи, музиканти, перформери, письменники, журналісти представляли роботи, у яких рефлексували про свій стан після повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Анастасія представляла набір листівок із пейзажами з національних парків, які супроводила художніми текстами. Ідея проєкту: свій стан можна впізнати в образах довкілля, і варто вдивлятися в природу, щоб стишитися.

Автор фотографій — мандрівник Олександр Лавров. Серія має 6 карток.

Під час виставки авторка спілкувалася з відвідувачами про роботу установ ПЗФ під час війни, втрати через агресію РФ і працю природоохоронців. Найціннішим, на її думку, був контакт з аудиторією: коли відвідувачі, читаючи тексти, зауважували, що сказане стосується саме їх. 

Четвертим національним природним парком, який відвідав у січні 2024 мандрівник Євгеній Довгалюк у компанії Олександра Лаврова та Ігоря Вєтохіна, став Вижницький парк у Чернівецькій області. Поки команда готує відео, читайте про зимовий бьордвочинг, величезне каміння, мінеральні джерела та підйоми в Буковинські Карпати.

Про дорогу

Євгеній: дорога до Берегомету хороша, стан траси класний. З Києва ми їхали годин дев’ять, але якщо плануєте подорож під час війни, зверніть увагу на правила в’їзду в прикордонну зону.

Про житло

Євгеній: під час цієї поїздки надворі була мінусова температура, і в приміщенні не було дуже тепло. Ми жили в будинку, який парк переобладнав із літнього. У спальнях, душі були обігрівачі, у загальній кімнаті — мангал. Водночас у парку планують здавати інший будинок, зі зрубу. От він буде теплішим.

Будинок, який ми орендували, коштував 1200 грн за добу. Навколо вже давно розвивається туризм, тому в регіоні ціни вищі, але, відповідно, й умови кращі. Слід розуміти, що політика парку тільки-но почала змінюватися в бік розвитку зимового відпочинку, а це потребує більших інвестицій для будівництва.

Працівники парку стежать за туристичними тенденціями регіону, аналізують досвід локального бізнесу. Це хороший підхід, бо так можна збільшити потік туристів до об’єктів установи.

Про харчування

Євгеній: цей регіон приймає туристів увесь рік, заклади працюють. Куштували традиційну кухню, вона смачна. Мені подобається, як на Заході України готують м’ясо: люблю, коли воно вже прямо розвалюється.

Наші витрати на людину становили близько 250 грн: це міг бути класний гуляш, гречка, салат. Порції великі. Ми харчувалися у двох закладах у центрі Берегомету, у більшості готельних комплексів є ресторани.

Про природу

Євгеній: я мало подорожував Карпатами, тому все, що я бачив, було супернезвично. Нам пощастило мати сонячний підйом у гори. Коли ми піднялись, був невеликий плюс, сніг зависав на гілках через вологу, усі дерева навколо були білі — це класна окрема ситуація.

Наступного ранку був туман, а гори в тумані — це кайф. Мені сподобалися великі відстані між локаціями: довжина піших маршрутів до вершин Великий Стіжок і Малий Стіжок — від 4 до 8 кілометрів. Вдячні дуже працівникам національного парку, які нам усе показали та розповіли! У парку нас тепло прийняли, Іванна Татарчук, Ілля Сорокан супроводжували нас в усі точки, без них ми б точно так багато не встигли. Сергій Галущенко показав місця, звідки спостерігає за птахами, окрема дяка! 

Треба бути готовим ходити, хоч і не обов’язково з рюкзаком: можна лишити речі в Берегометі. З наметом теж зручно, бо є обладнані місця та багато джерел. Ми йшли вздовж притоки Черемошу, я пробував ту воду, а ще з джерел — і це було завжди смачно.

Одне із джерел мало воду із залізом та іншими мікроелементами, які разом створили дуже особливий смак. Можна було не брати із собою пляшку води, а під’їдати сніг по дорозі, зачерпувати джерельну воду рукою — я так і робив, і тому в мене не було дефіциту води взагалі.

Що дивитися, крім природи

Олександр: деколи на території національних парків можна побачити пам’ятки історії. Тут я більше орієнтувався на природу, але дізнався, що на перевалі Німчич бували представники української інтелігенції, наші класики — Іван Франко, Леся Українка, Юрій Федькович. Це цікаво дослідити.

Що особливо сподобалося

Євгеній: мене вразило каміння! Якби мені хтось показав фото звідти і спитав локацію, я б подумав, що то Японія. Коли я бачу на фото ліси, які ростуть із каміння, то вже хочу туди. Але що в Україні є таке Протяте каміння, Соколине око — я про це не знав, мало бачив про них інформації. Я був здивований, коли побачив ці скелі (Протяте каміння, Соколине око — ці об’єкти перебувають на етапі входження в зону національного парку. –Ред.).

В Україні є безліч локацій, які недостатньо багато і якісно відфотографовані, тому ми про них мало знаємо. Одне із завдань нашої експедиції — показати такі локації. По суті, це просто каміння і дерева, але вони такі масштабні, а шлях до них такий цікавий!

Олександр: і коли я вперше потрапив у Вижницький, і тепер я зауважив, що тут чітко видно, як починаються гори. На відео ми це теж побачимо: іде рівнина, і різко починаються гори; це ніби ворота в Буковинські Карпати.

Ще мене вразило — влітку багато саламандр, особливо після дощів. А в дирекції Вижницького національного природного парку є велика штучна саламандра, і вона дуже схожа на справжню!

Коли варто їхати у Вижницький національний природний парк

Євгеній: природа крута в будь-яку пору. Влітку само собою; восени жовті дерева мають виглядати казково між цього каміння; навесні, коли листя ще не піднялося, хочу побачити квіти між деревами; а взимку не жарко йти, ще й немає комах.

Про новий досвід

Євгеній: коли йдеш між великого каміння, величезних дерев, відчуваєш себе супермаленьким. Бо все каміння величезне; це дуже нетипова для мене картинка.

Відчути себе мурахою між величезних скель і каміння — це мій новий і казковий досвід у Вижницькому національному парку.

Про бьордвочинг

Ігор: погода в подорожі була не дуже пташна, ми побачили небагато птахів. Із цікавого — пронурок у с. Виженка на однойменній річці, папуга Крамера в Чернівцях дорогою додому. Думаю, у цей парк «на птахів» краще приїжджати навесні і влітку, коли й погода краще, і птахів більше.

У парку працюють досвідчені науковці, вони можуть підказати локації для спостереження. Сергій Галущенко, орнітолог, якісно дослідив територію нацпарку і знайшов не одну сову довгохвосту — рідкісного червонокнижного птаха для України.

Нині в парку немає орнітологічної стежки, однак є багато рекреаційних зон, які можуть додати комфорту під час стаціонарного або маршрутного спостереження за птахами.

Стежте за нашими сторінками в соцмережах, щоб не пропустити нових експедицій! Про поїздку Євгенія Довгалюка до Шацького національного парку читайте тут, а до "Холодного Яру" ось тут.