31 жовтня у світі відзначають день Чорного моря. 2014 року росіяни вперше затьмарили нам свято, загарбавши Крим. 2022 вони окупували ще частину чорноморського узбережжя, замінували море, вбили тисячі його мешканців. Хороша новина — після деокупації острова Зміїний море перестало викидати на берег тіла дельфінів. Про це 21 жовтня розповів Іван Русєв, керівник науково-дослідного відділу національного природного парку «Тузлівські лимани» на брифінгу в «Media Center Ukraine — Odesa». У день Чорного моря публікуємо тези з його доповіді про вплив великої війни на море.

— Національний природний парк «Тузлівські лимани» розташований між Дністром та Дунаєм на узбережжі протяжністю 44 км. На узбережжі Азово-Чорноморського регіону окуповано всі національні природні парки та заповідники, крім цього. Військові дали дозвіл на моніторинг 6 км узбережжя.

— На цій ділянці науковці ведуть спостереження та збирають інформацію для подальших судів. Щодня співробітники парку бачать наслідки війни: для Чорного моря, для лиманів, для степу, для лісу.

— Птахи. Перші обстріли парку були на початку березня. У цей час мігрує близько 1 мільйона птахів із півдня, з Африки. Птахи зупиняються в парку підгодуватися, однак обстріли погнали їх далі. А отже, вони недобрали ваги, а значить — не долетіли до місця гніздування та висиділи менше пташенят.

— Одного дня на територію парку скинули 200 снарядів. У цей час формувалася колонія червонокнижного птаха чоботаря, який летить з Африки. Через обстріли птахи не змогли сформувати колонії, а отже, їх не було на гніздуванні.

— Степ і Лебедівський ліс кілька разів потерпали від пожеж — постраждали дрібні ссавці, дикі птахи, комахи, які там мешкають.

— Найбільш трагічно війна вплинула на морських ссавців. До війни на узбережжі завдовжки 44 км співробітники парку знаходили 3 мертві дельфіни на рік. На 6 км узбережжя від початку великої війни станом на кінець липня було 44 трупи. На їхніх тілах не було слідів сіток, а отже, вони загинули не від рук рибалок або браконьєрів. Найімовірніша причина їхньої смерті — потужний вплив сонарів (гідролокаторів підводних і надводних човнів). Звукові сигнали вражали внутрішнє вухо дельфінів, а отже, вони не могли орієнтуватися в просторі, ловити рибу. Деякі дельфіни потрапляли на міни; трупи ссавців знаходили в Болгарії та Румунії.

— Усього на узбережжі Чорного моря по всіх країнах (за винятком території РФ та окупованого українського Азово-Чорноморського узбережжя) знайшли 2,5 тисячі мертвих дельфінів. Однак тільки 5 % мертвих особин викидає на берег: інші тонуть у морі. Тобто цифра загиблих може сягати 50 тисяч.

— Зі свого узбережжя — станом на середину жовтня — співробітники парку досі бачать заграву: горять вишки Бойка, а отже, Чорне море забруднюється нафтою та газом.

— Зміїний. Від парку до острова 49 км. На узбережжі стоїть дерев’яна будівля, де чергують інспектори. Коли острів бомбардували, цей будинок аж підстрибував. Усі птахи — а їх тисячі — злітали, тікали й не всі поверталися. Однак за останні 3 тижні знайшли рештки тільки 3 дельфінів. Вони не гинуть, бо немає причини. Іван Русєв каже, що дуже вдячний ЗСУ, що вони змогли відтіснити орків дуже далеко.

— Як врятувати дельфінів. Парк запропонував Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України створити морський резерват від узбережжя парку до острова Зміїний, щоб захистити акваторію від браконьєрів (у мирний час гине близько 20 тисяч дельфінів щороку). Якщо цього не зробити, то дельфіни зникнуть і не зможуть підтримувати здоров’я Чорного моря. Море буде брудним, там не буде життя.

Віримо в ЗСУ. Чекаємо добрих новин з фронту. Мріємо про мир в Україні та безпеку для всіх її мешканців — людей, тварин, птахів, рослин.

Коли почалася велика війна, Андрій Хрутьба виконував обов’язки директора Голосіївського національного природного парку (м. Київ). Нині він захищає Україну в складі 67 окремого стрілецького батальйону. Попри війну, вважає Андрій, у країні має розвиватися внутрішній туризм. Відвідуючи національні природні парки, українці допомагають науковцям зберігати природу та підтримувати наших захисників — які  боронять наше довкілля, культуру.

Андрій — киянин. Навчаючись у школі, він відвідував екологічний гурток. Згадує, що спочатку ходив туди, щоб спілкуватися з дівчатами, але зрештою перейнявся ідеєю збереження довкілля:

Разом з іншими гуртківцями Андрій проводив екологічні уроки в київських школах, тому коли його запросили в Голосіївський НПП працювати в екологічній освіті («робити те, що ти й робиш, але за це ще і платять зарплату»), Андрій погодився:

З одного боку, розташування в Києві означає для парку постійний потік відвідувачів. З другого — ставить перед ним складне завдання постійного опору зацікавленим у природних багатствах парку особам і підприємствам. Щоб витримувати цю боротьбу, Андрій тримає на думці, що займається важливою справою для себе і для майбутніх поколінь, і згадує досвід життя далі від природи, коли працював в офісі:

Голосіївський національний природний парк лежить на правому березі Києва. Він складається з кількох відокремлених частин різного розміру, які розташовані в Голосіївському, Святошинському та Оболонському районах м. Київ. До складу парку входять лісові масиви, де навесні 2022 року базувалися військові та відбувалися бойові дії.

У лютому, на початку весни Андрій залишався в парку. Тоді території загрожували пожежі, потрібно було вирішувати нагальні паркові справи. Під час нападу на Київ воєнна техніка перебувала й  у лісах парку, каже науковець, але наразі оцінити екологічний вплив бойових дій на територію неможливо, бо ліси Київщини нині заборонено відвідувати. Ще один удар по парку — через війну виїхала частина співробітників. Наступна проблема — фінансування: якщо доступу до лісу немає, парку ніяк заробити на рекреації.

З другого боку, Андрій визначає позитивний вплив від заборони на відвідування лісів (зокрема, належних до Голосіївського НПП) — у зменшенні антропогенного навантаження, яке науковець називає безмірним у Києві:

2014 року, коли почалася війна, в Андрія щойно народилася донька, тому він не пішов на фронт. Однак волонтерив, спілкувався з активістами, які безпосередньо допомагали українським військовим, і тероборонцями. На початку лютого 2022 року Андрій підписав контракт із Силами ТрО.

Повномасштабна війна для нього не була сюрпризом, його родина мала план дій про цей випадок. Щойно після 24 лютого йому не вистачило зброї через кількість охочих захищати країну, тож Андрій став допомагати з гуманітаркою, годувати тих, хто потребував їжі, працював у парку. Коли ситуація стабілізувалася, записався в добровольче формування «Вільна Україна» та виконував завдання в межах Київської області:

Андрій мав вибір: лишатися на Київщині чи їхати в гарячі точки. Він обрав їхати, і зараз обороняє південь України. Перед від’їздом Андрій подбав про функціонування парку, найнявши професійних юристів для розв’язання земельних питань і закріпивши спеціалістів за напрямами освіти, науки, рекреації, охорони:

Нині Андрій зідзвонюється з парком кілька разів на місяць, коли там потребують його поради, консультації (наприклад, щодо комунікації з міською владою) та для розв’язання стратегічних питань, як-от недоторканості та розширення заповідної території, прозорості фінансування парку, земельних питань:

Національний природний парк, каже Андрій, — це важлива інституція, адже можна налагодити роботу так, щоб парк заробляв кошти (зокрема на рекреації), які можна спрямувати на збереження довкілля.

Голосіївський НПП має свою специфіку, оскільки лежить у межах міста Київ, а отже, завжди має багато відвідувачів. Однак здебільшого поради природоохоронця застосовні для всіх нацпарків України.

Андрій покликається на досвід європейських, африканських і американських країн і каже, що можна заробити на обслуговуванні альтанок, кемпінгів — якщо вони зроблені правильно й у пріоритеті природоохоронний складник:

Андрій підсумовує: заповідну зону Голосіївського НПП науковці можуть утримувати завдяки коштам, які вони отримують із рекреації. Ще роботу парку підтримують такі джерела:

• благодійні внески;
• екоосвітня діяльність (тут ми розповідали про вдалі приклади такої роботи науковців): екскурсії, онлайн- та офлайн-лекції в парку та поза ним;
• продаж сувенірної продукції (про інші ефективні ініціативи ми писали тут).

Нині, щоб підтримати парки, потрібно їх відвідувати, каже Андрій. Так ми розвиваємо внутрішній туризм, спілкуємося з людьми з різних регіонів, а це дає відчуття єдності:

Після перемоги Андрій планує повернутися до збереження довкілля. Каже, для нього не важлива назва посади; має значення діяльність:

Українські природоохоронці — це wowлюди, які надихають своєю винахідливістю. Ми вже розповідали про віртуальні екскурсії, онлайн-лекції, тренінги, прогулянки з птахами та толоки. Цього разу зібрали для вас 5 wowприкладів роботи з рослинами.

1. Саджати рослини (і розповідати про це)

У Верховинському природному парку спеціалісти еколого-освітнього відділу висаджували зі школярами кімнатні рослини, а в нацпарку “Мале Полісся” — кісточки плодів (сливи, абрикоса, персика, яблуні, айви). Шацький національний природний парк поділився світлинами, як співробітники висадили понад 10 тисяч маленьких сосен, модрин, берез і дубів, а співробітники нацпарку "Сколівські Бескиди” висаджували ялину, самшит, клен-явір, ягідний тис  і туї в межах ініціативи “Ліси єдності”.  

2. Збирати чаї

У національному природному парку “Синевир” розповіли, як збирали екочаї: мелісу, лофант анісовий, м’яту перцеву, календулу, ромашку. Тут можна прочитати, як трави заготовлювали. Цитуємо наукового співробітника нацпарку Василя Бецу:

3. Оздоровлювати ліси

Національний природний парк "Пирятинський" разом зі студентами-екологами КНУ збирали жолуді для оздоровлення соснових мононасаджень. Також заготували насіння ясена звичайного; у парку розповіли, як потрібно зберігати насіння, щоб воно проросло.  

4. Продавати саджанці

Бачили, що придбати туї та кіпариси можна в парку “Гуцульщина”, запрошує у свій розсадник і парк “Кременецькі гори” — по саджанці декоративних хвойних та листяних рослин, а в нацпарку “Бойківщина” навіть відео зняли про свій розсадник!

5. Написати книжку про паркові рослини

У нацпарку “Зачарований край” видали книжку про червонокнижні рослини, які є в парку.

Надихаємося прикладом наших науковців та готуємо для вас нові добірки ідей.

Дворічанський національний природний парк лежить у північно-східній частині Харківської області, у долині річки Оскіл. Його особливість — крейдяні пагорби, що тягнуться через усю територію. Північна межа парку проходить державним кордоном з РФ. А отже, під час повномасштабного вторгнення російських військ він з перших днів потрапив під окупацію. Упродовж вересня, коли українські військові гнали росіян з Харківщини, вони звільнили і територію парку. Ми поговорили з Володимиром Клетьонкіним, начальником наукового відділу НПП “Дворічанський”, про те, якими були останні 7 місяців для парку та співробітників. Навіть під час окупації люди продовжували наукову роботу.

Природа продовжує жити навіть попри обстріли та окупацію. А отже, науковці теж працюють далі: спостерігають, аналізують, фіксують процеси — безупинно пишуть її літопис.

Тому, поки науковий відділ Дворічанського перебував на території парку, співробітники працювали. Володимир каже, що, виїжджаючи на територію парку, уже знали з колегою, у який час ідуть колони, де стоять патрулі й блокпости. 

Знаючи, що росіяни можуть переслідувати людей з неба гелікоптерами, науковці намагалися не потрапляти їм на очі. Працювали в полі, проводили фенологічні спостереження (це аналіз явищ природи, пов'язаних із сезонними змінами кліматичних умов):

Нині на території парку наукових співробітників немає: подекуди тривають бойові дії, землі заміновані. Під час окупації деякі працівники залишалися на місці; науковий відділ, який очолює Володимир, разом із керівництвом, фінансово-господарським відділом, інспекторами евакуювалися в середині вересня, коли почалися обстріли. Виїхати науковцям допомогли волонтери. Нині один співробітник парку знаходиться в селищі Дворічна; ще кілька людей можуть перебувати на окупованій території на лівому березі річки Оскіл.

Під час окупації працівники постановили собі якомога рідше з’являтися в офісі, щоб уникати росіян. Робочі питання вирішували телефоном, доки був зв’язок; потім — їздили одне до одного велосипедами. 

Перші місяці окупантам до парку діла не було; коли ж вони сформували колаборантську владу, то руки дійшли й до нього: стали вимагати установчі документи. На той момент частина співробітників евакуювалася, тож у парку сказали, що документи люди забрали із собою. Володимир згадує:  

Втрати парку нині не рахують: зарано та небезпечно. У перший місяць після окупації росіяни забрали службове авто парку, полювали на дичину, у вересні зруйнували будівлю адміністрації. На території парку, зокрема в долині річки Оскіл та на крейдяних схилах, науковці не зафіксували пошкоджень. Однак їм не вдалося обійти всю територію парку: по-перше, росіяни заборонили відвідувати ліси; по-друге, територія вище за с. Кам’янка була вкрай небезпечною через скупчення окупантів — адже до російського кордону звідти лише 10 км. 

Сильно постраждали від авіанальотів та артударів ближні до парку населені пункти — Кам’янка, Дворічна. Яка там нині ситуація, відомо з поодиноких звісток: зв’язок наразі нестабільний. Люди масово евакуювалися через постійні обстріли; поза населеними пунктами небезпека ще більша, а отже, стан справ у парку уявити складно. Ба більше: про обстеження території найближчим часом теж поки не йдеться.

На щастя, Володимиру з більшістю колег вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію. Маємо сподівання, що шкоду, заподіяну парку, можна буде швидко виправити. Віримо в ЗСУ та чекаємо добрих звісток з фронту!

Наприкінці вересня Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України опублікувало оновлені дані про збитки через воєнне вторгнення РФ в Україну. Профільний міністр після відвідин деокупованої частини Харківщини розповів про шкоду, заподіяну природоохоронним об’єктам: 

Міністр нагадав, що три національні природні парки регіону — Дворічанський, Гомільшанські ліси та Слобожанський — досі перебувають у небезпеці. Так, 4 жовтня на фейсбук-сторінці Дворічанського національного парку з’явилася новина про зруйнування будівлі адміністрації парку (с. Дворічна).  

Усе ще чекаємо новин із національного парку “Святі Гори” (лежить на півночі Донецької області): судячи з мапи, він здебільшого звільнений, на частині території точаться бої. Чекаємо офіційних сповіщень.

Водночас є невеселі новини з окупованої Херсонщини: на території Національного природного парку "Кам'янська Січ", поблизу села Милове (Бериславський район), через вибухи внаслідок розташування російської ППО в Милівській балці близько 80 бобрів  опинилися під загрозою винищення. Уламки ракет понищили їхні хатки, тварин працівники природного парку та місцеві мешканці не можуть знайти. Є надія, що вони перемістилися подалі від росіян.

Попри сумні новини з парків бачимо, як воїни ЗСУ звільняють наші землі метр за метром від російської окупації. 

Чекаємо добрих новин з фронту, підтримуємо наших захисників!