Євгенію Довгалюку 35 років. Каже, йому пощастило вже в 35 зайнятися справою, яка робить його максимально щасливим. Почалося все з того, що у 2019 році Євгеній придбав будинок, здійснивши дитячу мрію — жити біля озера. Тепер це місце стало Центром вивчення і збереження природи, культури й архітектури «Озеро Супій», і воно приваблює туристів, митців і волонтерів. Як можна без спеціальної освіти досліджувати природу, розвивати туризм і насолоджуватися життям — у нашому матеріалі.

Євгеній жив у Києві та шукав будинок неподалік столиці. Враховував 3 параметри:

• асфальтна дорога до будинку;
• придатний для життя стан будівлі;
• фізичний вихід до води.

Об’їздив приблизно 10 локацій і зупинився на озері Супій, у селі Червоне Заріччя Яготинського району, де сходяться Київська, Чернігівська, Черкаська та Полтавська області. Це будинок 1960 року, він має 60 кв. м площі. Зараз активіст живе там:

Під час карантину COVID-19, навесні 2020 року, Євгеній побачив, як на це озеро сідає з пів сотні диких лебедів:

Щоб досліджувати довкілля, необов’язково мати спеціальну освіту: у світі набуває поширення громадянська наука (citizens science). Євгеній пояснює: вважається, що людина, яка, наприклад, закінчила фізмат, для розв’язання завдання обере одну з формул, яку вивчила в інституті. У громадянській науці, де людина без освіти розв’язує завдання, вона може або взагалі не впоратися — що відбувається частіше — або вигадати геть новий спосіб. На його думку, так відбувається маленька еволюція, коли людина щось винаходить, придумує:

На зустрічі представники фонду розповіли про інвентаризацію природи, і Євгеній це почав робити: обстежує 2 гектари від свого дому до озера:

Активісту вдалося інвентаризувати на своїй ділянці по 180 з гаком видів флори і фауни. Зокрема він сфотографував 12 видів Червоної книги України, які тут раніше не фіксували (наприклад, жука-оленя, жука-носорога, синявцевого метелика). Результати інвентаризації він щорічно видає окремою книгою.

Позаяк Євгеній не має спеціальної освіти, розпізнавати види живого йому допомагає додаток iNaturalist, продукт National Geographic Society.

Додаток доступний і на десктопі, і на смартфоні. Він є доволі простим, каже Євгеній: фотографуєш, завантажуєш, а додаток визначає, що на фото (точно або приблизно). Цей знімок потрапляє в мережу зі статусом «фото». Далі науковець із будь-якої точки світу заходить на це фото й підтверджує чи спростовує назву виду, який було обрано при завантаженні. І тоді це фото отримує дослідницький статус, опиняється на мапі планети, і будь-який дослідник бачить, що скажімо, певна орхідея трапляється в Іспанії, Чилі, Австралії і ось в Україні. Здавалося б, це просто фото, але на основі них можна суттєво спростити дослідження флори й фауни.

Цю думку Євгенія підтверджує досвід його друзів, науковців Пирятинського національного парку: у 2022 році на платформу iNaturalist вони завантажили близько 2000 фотоспостережень за об’єктами флори та фауни.

Євгеній розповів про розмову з науковцями Пирятинського нацпарку про iNaturalist:

Цікаво, що не обов’язково фотографувати дику природу: можна зазнимкувати, скажімо, кущ під будинком (і позначити це в додатку). Навіть такі спостереження, не в диких умовах, каже Євгеній, дають усвідомлення, як у природі все пов’язано:

Євгеній вбачає перспективу таких досліджень як альтернативи полювання:

Активіст називає дослідження природи поки непопулярною темою в Україні; тому, каже, тут кожна комунікація і симпатія максимально цінні:

Нині центр розвиває такі взаємопов’язані напрями: громадянську науку, мистецьку резиденцію, спостереження за птахами, волонтерство, медіаконтент, магазин, локальні тури, партнерство з освітянами.

Євгеній розповів про кілька напрямів, які може розвивати природоохоронна установа, щоб залучати туристів:

Крім роботи з митцями, Євгеній планує тісно працювати з волонтерами. Тепер вони зупиняються в нього вдома; однак цього року активіст хоче добудувати гостьову будівлю — Будинок волонтера, де одночасно зможе приймати 8 людей:

Волонтери на Супої займаються різними активностями: інвентаризують і фотографують природу, досліджують птахів, фарбують паркан. Назар з Івано-Франківська, який у своєму місті організовує забіги, коли приїхав до Євгенія, то вперше оббіг Супій, завантажив трек у Strava (мобільний застосунок для відстеження спортивної активності через GPS) — вийшло майже 11 кілометрів. Й отаке волонтерство може бути. Наступний план Євгенія для роботи з волонтерами — побудувати пірс, щоби було зручно влітку виходити на воду.

Євгеній розповідає, що раніше працював у великій компанії, називає своє життя до Супою дуже динамічним, бо керував відділом логістики, займався перевезенням вантажів в Україні та за кордоном, мав 700–800 подій на місяць, часто ці події були непрогнозовані через аварії, проходження кордонів тощо:

У гонитві за грошима цього досягнути непросто. Волонтерство ж дає таку можливість:

Волонтери, доброчинці здебільшого знаходять Євгенія в соцмережах. За сторінкою Супою в інстаграмі стежить майже 8 тисяч людей, його підтримують на патреоні (щомісячно це 470 доларів; проєкту 3 роки й зараз він дотується наполовину). Активіст витрачає мінімум 2 години на день на роботу із соцмережами: постить якісні фото й відео, розповідає про неспішне життя на ютубі, ділиться відкриттями, показує історії співпраці та говорить про потреби проєкту. Так, нещодавно йому вдалося за 12 годин закрити збір на катамаран, з якого він зробить плавучий острів — щоб спостерігати за птахами на воді. Тут можна подивитися, як Євгенію це вдалося.

Соціальні мережі, каже Євгеній, тому й називаються соціальними, бо вони об’єднують соціум:

Охорона й дослідження природи не є бізнесом, але має аудиторію і велику потребу в залученні людей:

Євгеній мріє об’їздити всі національні парки України та популяризувати їх. Стежить за об’єктами природно-заповідного фонду у соцмережах, шукає можливості для співпраці. Також спостерігає за роботою об’єктів США, Іспанії, Великої Британії. Каже, видно, що там проводять велику роботу над створенням саме якісного контенту — наймаючи окремі команди, залучаючи волонтерів. Скрізь є акцент на якісні фото природи. 

Це список улюбленців Євгенія:

• Вірунга: національний парк на території Демократичної Республіки Конго
• National Park Service: федеральне агентство, яке управляє всіма національними парками США
• Національний парк Denali (США)
• Національний парк Canyonlands (США)

З українських проєктів Євгеній захоплюється парком природи «Беремицьке»:

Євгеній помітив, що іноземні парки заробляють на додаткових програмах, продаючи мерч, організовуючи тури, запрошуючи на проживання у свої готелі. Американська державна програма National Park Service об’єднує бізнес, який працює на території національних парків: продає сувеніри, фастфуд. Частину вторгованих коштів інвестують у парки. І всі задоволені: туристи залюбки подорожують своєю країною, а парки можуть розвиватися:

Міжнародному туристу потрібен сервіс і переклад зрозумілою мовою, щоб він усвідомлював, куди їде й що отримає, вважає активіст:

І першим із них Євгеній називає гугл-карти, де кожна установа може нанести свої локації, дати коротку інформацію українською та англійською мовами, тож відвідувачі зможуть визначити, де вони є і зв’язатися з персоналом. Так, Євгеній робить експедиції Київщиною в пошуках туристичних атракцій, шукає забуті або маловідомі місця (будівлі, парки, ліси, церкви, пам’ятники):

Він планує запрошувати туристів увесь рік:

Згодом Євгеній планує організовувати тури з обідом, проживанням прямо з київського вокзалу. Тому зацікавлений у розвитку туристичної інфраструктури свого регіону: підтримує місцеві громади, популяризує локацію, купує в місцевих магазинах будматеріали, щоб зробити багатшою місцеву громаду. Жодного негативу, каже, наразі не отримав, від влади в тому числі:

Для розвитку проєкту активіст також бере участь у грантових програмах. Так, Центр вивчення і збереження природи, культури й архітектури «Озеро Супій» переміг у конкурсі USAID з проєктом малої архітектурної форми — вежі для бьордвотчингу. Його мала втілити агенція просторового розвитку ZVIDSY, однак через повномасштабне вторгнення РФ в Україну проєкт призупинився.

 Цього року Євгеній планує:

• видати 4 книги (макрофото природи Супою, археологічні знахідки регіону, туристичні локації та книжку про яготинців),
• добудувати будинок волонтера;
• провести великий день спостереження за птахами з українськими бьордвотчерами (World Migratory Bird Day);
• облаштувати пірс;
• зробити 4 експедиції Супоєм — дослідити розвиток жовтоногого мартина на плавучих островах;
• завантажити в додаток Alltrails 9 маршрутів регіоном (піші — до 5 км, вело — до 30 км, авто — до 100 км);
• проводити інвентаризацію природи;
• облаштовувати бібліотеку (це буде окремий будинок, мистецька резиденція для дослідження України, бо саме такі книжки збирає Євгеній — про природу, культуру та архітектуру);
• планує спілкуватися зі студентами про туризм, екологію, сталий розвиток і багато говорити про проєкт загалом (щоби популяризувати його та відкривати нові сенси для себе).

Життя Євгенія не зупинилося після звільнення з великої компанії. У нього багато планів, ідей, які наповнюють життя сенсом та дозволяють рухатися в комфортному темпі, щоб якісно проживати кожну мить:

Починаючи з вересня минулого року, ми спілкуємося зі співробітниками національних парків, постраждалих через війну: “Святі гори”, “Кам’янська Січ”, “Дворічанський” ділилися досвідом життя під окупацією; парк “Кремінські ліси”, на жаль, досі окуповано, тому говорили зі співробітником про евакуацію та нове життя у Львові; з очільницею парку “Пуща Радзівіла” спілкувалися про потенційну загрозу з боку РБ, а військовий і співробітник нацпарку "Голосіївський" нам розповів про бої в лісах під Києвом. Сьогодні публікуємо розмову з директором “Деснянсько-Старогутського” національного парку, який не був під окупацією, але щоденно — починаючи з 24 лютого 2022 року — потерпає від російських обстрілів.

Розташований у Сумській області, Деснянсько-Старогутський нацпарк межує з РФ на півночі та сході. Протяжність спільного кордону, каже Сергій Кубраков, директор парку, — 30 км. Росіяни вдерлися в Сумську область з іншого боку, однак парк і громади довкола були відрізані від підконтрольної Україні території уже в перший день повномасштабного вторгнення. Із заходу окупанти контролювали трасу через Новгород-Сіверський (Чернігівська область), а на півдні — через Глухів. Тобто, скажімо, у Київ можна було потрапити тільки через територію РФ.

Центральна будівля парку розташована за 400 метрів від кордону з РФ. Щодня, каже директор, обстрілюють або сам парк, або Середину-Буду, Стару Гуту, де знаходяться будівлі установи. Так, 31 липня росіяни з міномета обстріляли і пошкодили нову будівлю Стагорутського природоохоронного науково-дослідного відділення, вежу для спостереження за лісовими пожежами, гаражі, автомобіль.

На території парку, вглибині лісу, є туристична база “Деснянка”, влітку там вибуховою хвилею пошкодило фасади та вибило вікна. Саме на цій базі навесні парк був готовий розміщати людей, яких російські війська відрізали від решти України:

Після обстрілів Сергій звертався до обласної екологічної інспекції, щоб оцінити збитки природних комплексів. Фахівці брали проби ґрунту та визначили суму пошкоджень лісових масивів — а це перебиті, поламані, вивернуті мінами дерева. Екоінспектори виявили, що уламки розстріляних будівель засмітили понад 67 кв. м. площі парку, завдавши шкоди на 27 тис. грн. Також фахівці встановили, що російські снаряди знищили 203 живі сосни й берези — сума збитків, заподіяних лісовим насадженням, становить майже 6,12 млн грн.

Наслідків для тваринного світу наразі парк не може оцінити, адже лісові угіддя відвідувати заборонено.

Щорічно співробітники проводили обліки тварин, після нашої перемоги планують перевірити ці маршрути та визначити, яких видів стало більше, а яких менше.

Люди знаходять нерозірвані міни, снаряди, територія замінована; є випадки підриву на розтяжках, можливо, серед тварин також:

На щастя, співробітники парку від обстрілів не постраждали. Нині дехто працює дистанційно, щоб не наражатися на небезпеку, хтось пішов у відпустку своїм коштом. Роботи, каже Сергій Кубраков, не зменшилося: ведуть листування, бухгалтерію, охороняють територію:

Ліс — це старогутська частина парку. Основну площу тут займають соснові ліси. В улоговинах стоку поширені осокові болота, часто із сфагновими мохами, а також луки та чагарники. Крім пожеж, ліс працівники боронять від браконьєрів: обходять масив по периметру.

Найбільшою річкою деснянської частини є Десна. Її вважають однією з небагатьох річок, що зберегла свій природний режим, бо вона не перекрита дамбами гідроелектростанцій. Тому деснянська вода відзначається чистотою, а заплава — незайманістю, каже директор.

Відвідувачів парк нині не запрошує: небезпечно. Однак іншу повсякденну роботу, яку вели й у мирний час, співробітники парку виконують. Наприклад, орнітолог, який щорічно спостерігав за міграцією птахів на Десні, зараз це робить у Середині-Буді, тобто вивчає шлях птахів, не прив’язаний до води, пояснює Сергій. Ще співробітники працюють зі школярами онлайн, консультують дослідників, підготували наукове обґрунтування щодо розширення парку. 

Окрема робота — підготовка проєктів для відновлення. Уже зараз парку допомагають благодійники — колеги, міжнародні фонди. Парк є ядром Деснянського біосферного резервату; у 2018 через громадську організацію “Деснянські зорі” почав працювати з Фондом Міхаеля Зуккова, реалізовували проєкти з екосистемної адаптації на своїй території. Щойно після початку повномасштабної війни представники фонду сконтактували з парком, пропонували допомогу:

Школярам передали павербанки, ліхтарики, дошкільнятам — солодощі. Директор відзначив допомогу Української природоохоронної групи та Франкфуртського зоологічного товариства; сподівається, що статус біосферного резервату допоможе установі при відновленні.

Вдячний Сергій колегам з дружніх національних парків:  

З колегами реалізують спільні проєкти: Сергій розповідає про збереження кажанів, популяція яких є однією з найбільших на Лівобережжі України. Бази відпочинку теж функціонують, хоч і туристів немає: туди заїхала служба охорони, оберігати державне майно, опалювати приміщення.

Попри складну ситуацію, парк теж допомагає — зокрема, мешканцям громад, на території яких розташований: 

Допомагають не тільки людям. Сергій каже, що з його вулиці у Середині-Буді багато людей виїхало, а тварини залишилися. Він звернувся до благодійного фонду UAnimals, і вони допомогли з кормом — дали більш як 300 кг. Ним тепер годують усіх покинутих тварин у місті.

Війна, каже Сергій, сильно роботу парку не зупинила — але обмежила.

Нині за діяльністю парку ви можете стежити в соціальних мережах. Стежити — і надихатися: красою природи та незламністю працівників, які прибирають територію, збирають трави, працюють з громадами, облаштовують рекреаційну зону в очікуванні туристичного сезону, який — віримо в Сили оборони України — на Сумщину та інші регіони України повернеться вже скоро.